Нардепка. Василь Врублевський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Нардепка - Василь Врублевський страница 7

СКАЧАТЬ розбиралася, але інтуїтивно здогадувася, що велике завжди краще від малого. У цього, правда, зовсім зірочок не було, та зате було по широкій повздовжній смужці. І Милоська розсудила собі, що це, мабуть, теж непогано.

      – Ну как, – сказав міліціонер, зупинивши машину між берізками й заглушивши двигун. – Скрапнем це дєло?

      Милоська відмовлятися не стала. Навіщо, подумала, – що як людині випить треба, а без компанії не може? Нащо ж зобиджати? Таке добро зробив – підвіз. Може, і не дорого заправить – не три, а два рублі?..

      13

      – Слиш, я ж і в рило дать магу!

      «Певно, не жартує! По всьому видно, мужчина рішітільний!» – подумала Милоська майже із захопленням.

      – А потом наряд з витрєзвітіля визву!

      «Цей може!» – подумала, знову ж таки із захопленням.

      – А ти знаєш, що це такоє?

      – Не знаю, – чесно призналася.

      – О! Витрєзвітіль – це спєцмєдслужба. Пойняла?

      «Який розумний!» – ще з більшим захватом подумала Милоська.

      – Но я цього дєлать не буду, – змилостивився.

      «Який добрий!» – мало не підстрибнула з радощів.

      – То що? Сама даш?

      Милоська більше й не противилась: такому рішучому, розумному й доброму гріх було не дати. Тим більше, що був це другий в її житті чоловік, який просив. Першим був Стьопка, але давно то було, до весілля ще, і то один раз, бо після першого разу вже не просив, а дерся на неї, не питаючись, коли кортіло йому…

      В «бобику» тісно було, і аби Милоська змогла випростати ноги, міліціонерові довелося відчинити дверці. Так було вже трохи зручніше, хоч і не зовсім, бо литки все-таки звисали, і поки Милоська здогадалася задерти ноги угору й упертися п’ятами в дашок, міліціонер захекав, задьоргався й затих.

      Чесно кажучи, скора така розв’язка їй не сподобалася. Навіть придурок Стьопка довше вовтузиться!..

      Але що ж його було робити? Мусіла підтягувати трусики…

      – А ти бабца нічого! – похвалив міліціонер, перебравшись на водійське місце.

      Подумавши, додав:

      – Зовсім їщо нерозтраханая.

      Комплімент Милосьці сподобався.

      Сподобався тому, що говорили їй компліменти дуже рідко. Здається, всього-навсього один раз. І то Стьопка. І то ще до весілля. І то зовсім не такий. А який – вже й не впам’ятку. Кізонькою, здається, назвав. А може й не кізонькою…

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

/9j/4QAYRXhpZgAASUkqAAgAAAAAAAAAAAAAAP/sABFEdWNreQABAAQAAAAeAAD/4QNvaHR0cDovL25zLmFkb2JlLmNvbS94YXAvMS4wLwA8P3hwYWNrZXQgYmVnaW49Iu+7vyIgaWQ9Ilc1TTBNcENlaGlIenJlU3pOVGN6a2M5ZCI/PiA8eDp4bXBtZXRhIHhtbG5zOng9ImFkb2JlOm5zOm1ldGEvIiB4OnhtcHRrPSJBZG9iZSBYTVAgQ29yZSA1LjAtYzA2MSA2NC4xNDA5NDksIDIwMTAvMTIvMDctMTA6NTc6MDE СКАЧАТЬ