Название: 7 звичок надзвичайно ефективних людей
Автор: Стивен Кови
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Самосовершенствование
isbn: 978-966-14-8930-0,978-966-14-8929-4,978-966-14-2945-0
isbn:
Пам’ятаю, як я сам багато років тому порушив цей принцип у своєму батьківстві. Одного дня я повернувся додому на день народження донечки, якій виповнилося три роки, і побачив, що вона сидить у кутку вітальні й демонстративно притискає до себе всі свої подарунки, щоб інші діти не могли з ними гратися. Перше, що впало мені в око, – кілька батьків у вітальні були свідками цієї демонстрації еґоїзму. Мені стало соромно, не в останню чергу тому, що я викладав в університети курси з людських взаємин. І я знав (принаймні відчував), чого очікували від мене ці батьки.
Атмосфера в кімнаті була дуже напружена: діти скупчилися навколо моєї донечки, простягали до неї руки й просили погратися подарунками, які вони їй принесли, а моя дитина вперто відмовляла. Тоді я сказав собі: «Авжеж, я маю навчити її ділитися. Уміння ділитися з іншими – це одна з найбільших цінностей, у які ми віримо».
Тому спершу я спробував просто попросити:
– Зайчику, чи не могла б ти поділитися з друзями іграшками, які вони тобі подарували?
– Ні, – рішуче відповіла моя дитина.
Далі я спробував вдатися до аргументації.
– Доню, якщо ти будеш ділитися з дітками іграшками, коли вони приходять до тебе в гості, тоді й вони ділитимуться з тобою, коли ти приходитимеш до них.
Але знову відповідь була «Ні!».
Тепер я відчув ще більше збентеження, бо всім було очевидно, що я не міг вплинути на свою дитину. Третім методом був хабар. Я дуже м’яко сказав: «Сонечко, якщо ти поділишся, у мене буде для тебе сюрприз. Я дам тобі жувальну гумку».
– Я не хочу гумки! – крикнула вона.
Це почало мене дратувати. Учетверте я вдався до залякування й погроз.
– Якщо не даси дітям іграшок, покараю!
– Мені однаково! – вигукнула вона. – Це мої іграшки, я не повинна їх нікому давати!
Урешті-решт я застосував силу: просто взяв деякі іграшки й дав їх дітям.
– Беріть, дітки, грайтеся.
Можливо, моїй дочці потрібно було дізнатися, що це таке – володіти речами, перш ніж вона змогла б їх віддавати. (У принципі, справді, як я можу віддати те, чим не володію?) Їй потрібно було, щоб її батько був більш зрілим емоційно й міг її цього навчити.
Проте на той момент я більше цінував думку батьків інших дітей про мене, ніж розвиток моєї дитини й наші з нею стосунки. Я просто вирішив, що маю рацію: вона повинна ділитися й чинить неправильно, коли цього не робить.
Напевно, я покладав на неї сподівання вищого рівня просто тому, що сам був на нижчому. Я не міг чи не хотів виявляти терплячість і розуміння, тож очікував, що вона віддаватиме іграшки. Намагаючись компенсувати свій недолік, я позичив силу у свого становища та авторитету й змусив її зробити те, чого я вимагав.
Але СКАЧАТЬ