Горить свiча. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на простору садибу, обнесену високим частоколом, за яким виднівся боярський терем, якісь інші просторі будівлі, гіллясті груші та яблуні в білому сніговому вбранні.

      – Боярина, парубче, шукай там!

      Він постукав у важкі дубові ворота. Відчинив молодий гостроносий сторож-челядник. Дізнавшись, що смерд привіз крицю, впустив його з підводами в двір.

      – Вези туди, до кузні!

      Ковалі, що вже роздували вугілля в горні, допомогли Іванкові розвантажити його поклажу, і він, полегшено зітхнувши, що виконав наказ Добрині, під’їхав до ґанку.

      – Чого тобі? – знову спитав челядник.

      – Хочу бачити боярина.

      – Чоловіче, невже ти гадаєш, що бояринові нічого робити, а тільки розмовляти з кожним смердом, що привозить сюди що-небудь?

      Іванко був злий, бо цілу ніч мерз, був голодний, його душили сльози за брата, якого князівські посіпаки хтозна-куди запроторили, тому відповів різко:

      – А ти хіба не смерд? Я смерд, але вільний! А ти смерд боярський! Я не поїду звідси, поки не побачу боярина Дмитра!

      – Та я тебе витурю зараз у шию – аж засвистиш звідси! – вигукнув той люто і замахнувся кулаком. – Поганець!

      Іванко був не з полохливих. Відступивши крок назад, висмикнув з саней рожна.

      – Тільки зачепи!

      На їхній крик розчинилися двері терема – і на ґанок вийшла дівчина. Побачивши челядника з піднятими кулаками, а незнайомця з рожном у руці, метнулася, як була – без хустки чи шапки, без кожушка, в одному червоному платті – до них.

      – Що тут? Ану, припиніть бійку!

      Челядник опустив руки, вклонився.

      – Бояришне, цей смерд…

      Але Янка не дозволила йому закінчити.

      – Іди геть, Демко! – І повернулася до зблідлого незнайомця, який в одній руці все ще тримав рожна, а другою цупив з голови шапку.

      – Ти хто? Що тобі треба?

      – Я Іванко, брат Добрині… Ми привезли бояринові крицю…

      Янка аж кинулася.

      – Добринин брат? А де ж сам Добриня?

      – Його вчора схопили князівські гридні і повели – не знаю куди.

      – О Боже!.. Так чого ж ти стоїш? Ходімо мерщій до боярина!

      – Я й хотів до боярина, дак цей… Демко…

      Янка вже не слухала – потупотіла підкованими чобітками на ґанок. Іванко поколивав за нею.

      У просторій горниці, залитій сонячним світлом, сиділа після сніданку вся бояринова сім’я. Янка ввірвалася сюди, як вихор, ще з порога вигукнула:

      – Татусю, Добриня з братом Іванком привіз тобі крицю, а князівська варта схопила його вчора, мов татя, і невідомо де поділа! Врятуй його!

      Всі повернулися до молодого смерда, що, знявши шапку, низько вклонився.

      – Хто схопив Добриню? – спитав Боярин.

      – Не відаю, – відповів Іванко. – Вже посутеніло, було темно… Якісь вершники… Старший кричав СКАЧАТЬ