Паморочливий запах джунглів. Юрій Покальчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Обоє веселі і піднесені, ми раділи один одному, і пили пиво з рисовими млинцями, підсмаженими на кокосовій олії, і проголошували тости за нас і нашу дружбу. І це було чудово!

      Потім я дістався бази, знову ж таки зі всіма пересторогами, і спав як забитий!

      Щасливий і гордий від усього пережитого.

      Я думаю, що вже тоді – саме в Індонезії – в мене виробилося ставлення до сексу, як до небезпечної подорожі в іншу країну, в іншу реальність, у позасвітній простір, у якому забуття дає інше знання. Відчуття екзистенціальної реальності, усвідомлення найвищої миттєвої сутності власного існування приносила тільки смертельна небезпека і високий секс.

      Ще коли він колись поєднався з коханням, то вимірів у ньому було мільйони. Мільйони інших світів.

      А тут був перший для мене зсув реальності, перехід в інше буття через секс, який був заборонений, через небезпеку, яку було подолано ціною значного ризику.

      Індонезія стала для мене першим відчуттям ностальгії за тим, чого не було. Я ніби повернувся туди, куди я ціле життя прагнув, або колись прагнув в інших минулих життях. Я цього не знав, але я цього прагнув, і це відчуття повернення в реальність, якої раніше не знав. Таке зі мною було ще лиш в Нікарагуа, а пізніше в Ріо.

      Але тут це було вперше. Я повертався до власного «я», якого ніколи не знав, маючи давню ностальгію саме за цим, за отаким світом, за оцією реальністю, яка була ніби чужинська, але насправді й моя.

      Так ми з Суфії відвідували Маро ще кілька разів.

      А потім несподівано Суфії перевели в інше відділення бази, і я втратив таку можливість на певний час.

      Я дуже сумував за ним.

      Від певного часу пішли чутки по базі, що якийсь перекладач вештається в місті ночами, і підозрювали мене, і схоже було, що тому мого друга Суфії і забрали з нашої бази, що знали про нашу дружбу і вирішили її перепинити і позбавити мене провідника моїх мандрів нічною Сурабаєю. На цій базі було централізована сітка отаких прислужників, як Суфії. І їх могли перекидати з місця на місце за чиєюсь вказівкою.

      І я просто затужив. І не тому, що втратив можливість трахатись.

      У двадцять більш чи менш років статеве утримання переноситься значно спокійніше, що би там хто не казав, ніж коли чуваку за сорок і більше.

      Якраз в юності можна з горя і подрочити, і почекати чи перечекати, бо відчуття, що попереду у тебе ще безмір часу і ти все встигнеш, домінує над усім твоїм єством.

      Це вже потім нетерпиться, бо треба щоби машинка не ржавіла, так і лікарі говорять, та й взагалі десь є підсвідомий страх, що все це може не дуже задовго якось кінчитись, і треба брати своє!

      Мені забракло Суфії, його усмішки, його дбайливого товариського ставлення до мене. Він став на базі для мене майже рідним, найближчим. І коли його забрали, я ніби осиротів.

      Минуло понад місяць.

      Мені довелося багато працювати з різного роду військовими СКАЧАТЬ