Я, «Побєда» і Берлін (збірник). Кузьма Скрябін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здатні ощасливити тридцять людей, які броунівськими частинками снували біля того прилавку, де їх мали викинути, і, заважаючи один одному, ловили свій нехитрий кайф. Ми піднялися на другий поверх, і Папік Барда зник у дверях підсобки. Він був завучем у ПТУ і міг у Бучачі ВСЕ! За хвилину він вийшов з підсобки і ознаймив тоном Наполеона, який щойно спалив Москву:

      – Віталічко, по три не буде. Я домовився по три п’ят-десять.

      – Супер, тато! – відповів на це Бард, дістав два червонці, а решту досипав копійками. За Папіком вийшла продавщиця, яка скоїла цей злочин і продала інвентар магазину.

      – Боже, не знаю, шо мені за то буде, але такі хлопці файні, беріть тих дітей, тіко пороздягайте, бо форма не продається, – ховаючи двадцарік у кишеню халата, сказала вона.

      Ми почали роздягати дітей-манекенів. Шкільна форма висіла на них добрих пару років, і на шиї залишився вицвілий трикутничок, дякуючи якому вони були подібні до інопланетян, які сіли в Бучачі і там залишилися, бо їхню бензину з НЛО скачали місцеві пацани і продали полякам на трасі. Нав’ючені голими дітьми, ми пройшли повз броунівську масу, яка чекала на калісони. І хтось устиг запитати:

      – По скілько дають? – Що він мав на увазі – ціну чи кількість, – ніхто і не зрозумів. Легким галопом ми підбігли до машини, потрясуючи мощами роздягнутих діточок. На жаль, у багажник не вліз ні один дяпан. Довелося всіх пхати у салон. Позаяк назад нас їхало дев’ять – три живих і шість пластмасових пацанів, Бард тримав на колінах п’ятьох, а одного ми з татом посадили між собою на передній диван, і він пильно вдивлявся вперед усю дорогу додому своїм загадково-тупим поглядом моделі. Тяжко було розібратися – хто з них хлопці, а хто дівчата.

      – Кльова машина, – долинув з-під груди пластмаси десь іззаду голос Барда.

      Ніхто з нас не підозрював багатства епітетів, які пролунають на адресу іменинниці за найближчу добу. Бо до того треба було дожити. Виїзд на Берлін ми запланували на третю годину ночі. Чому саме на третю? А чому б ні? Я переживав період запізнілого переходу з дитячого віку у фазу дураковаляння, і мої рішення часто-густо були висмоктані з пальця, як герої Конан Дойля. Сам придумав і потім сам мучився, як з того вийти, і мучив ще й оточуючих мене персон. Тому вся сім’я Барбари, бо від неї ми збиралися стартонути, не спала разом з нами. Звечора ми вальнули фляшку Кірша – тоді продавалася така тягуча солодка зараза, яка мала 30 градусів алкоголю і її можна було пити без закусі, і з дурними головами провалялися до півтретьої ночі. Невиспані, з синіми мішками під очима, ми підняли свої тіла і по черзі сходили в дабл попісяти. Перший раз в житті я заснув, стоячи і пісяючи. Надворі було зимнувато як на початок літа. Наші діти сиділи в машині, зяючи своїми скляними перестрашеними очками, і мерзли. Поколупавшись для виду ключем у замку (замок не закривався на ключ з часів громадянської війни), я відкрив двері, і ми з Бардом позакидували сумки. Я дістав сигаретку «Жітан», Бард також дістав сигаретку «Жітан», і ми закурили. Я збрешу, якщо СКАЧАТЬ