Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я спав, – сказав він на це. – У мене зі сном останні дні проблеми. Я вдень сплю, а вночі приходжу на роботу. Але вночі клієнтів немає. – Він затоптався на місці й потягнув мене за собою. – А головне – у нас і телефон не працює, відімкнули за несплату. Я вчора в місто їздив, ось повернувся. Пішли, я тобі все покажу.

* * *

      І пішов уперед. Я рушив слідом. Оминув розбитий москвич зі спаленими колесами, якусь гору заліза, частини літаків, холодильних камер і газових плит і вийшов слідом за Кочею до бензоколонок. Заправка знаходилась метрів за сто від траси, що тяглась у північному напрямку. Внизу, кілометрів за два звідси, в теплій долині лежало містечко, через яке, власне, траса й проходила. На південь від останніх міських кварталів, за територією заводів, починались поля, обриваючись по той бік долини, а з півночі місто охоплювала ріка, протікаючи з російської території в бік Донбасу. Лівий берег її був пологий, натомість уздовж правого тяглись високі крейдяні гори, верхівки яких покриті були полином і тернами. На найвищій горі, що висіла над містом, стриміла телевізійна вежа, помітна з будь-якого місця в долині. А вже поруч із вежею, на сусідньому пагорбі стояла автозаправка. Збудували її десь у сімдесятих. Тоді в місті з'явилась нафтобаза, і при ній виникли дві заправки – одна на південному виїзді з міста, інша – на північному. В дев'яностих нафтобаза прогоріла, одна із заправок теж, а ось ця, на харківській трасі, залишилась. Мій брат устиг вписатися сюди ще на початку дев'яностих, коли нафтобаза доживала свого віку, й перебрав цей бізнес на себе. Сама заправка виглядала не кращим чином – чотири старі бензоколонки, будка з касовим апаратом, порожня щогла, на якій при бажанні можна було когось повісити. Ще далі знаходилось холодне складське приміщення, нафаршироване залізом – брат укладав гроші не в розвиток інфраструктури, а в підвищення сервісу, стягуючи звідусюди різні пристрої та механізми, за допомогою яких міг відремонтувати будь-що. Сам він жив у місті, приїздив сюди щоранку і спускався в долину аж поночі. Разом з ним працювала озвіріла команда – Коча і Шура Травмований: інженери-самородки, котрі врятували на своєму віку життя не одній фурі, чим і пишались. Шура Травмований жив також десь у місті, а ось Коча власного помешкання був позбавлений, тому постійно тусив на заправці, ночуючи в будівельному вагончику, обладнаному згідно з усіма вимогами фен-шуя. Коло заправки облаштовано було асфальтований майданчик із ремонтною ямою, віддалік, під липами, стояло кілька вкопаних у землю залізних столів. За станцією починалися балки та яблуневі сади, що тяглися вздовж крейдяних гір, а на північ відкривався степ, з якого час від часу виїжджала гамірна сільськогосподарська техніка. За вагончиком утворилось звалище понівеченої техніки, стояли рештки розібраних на шматки машин, громадились колеса. Збоку, в малинових кущах, ховалась кабіна з-під камаза, з якої відкривалась панорама на залиту сонцем долину й беззахисне місто. Але йшлося не про інфраструктуру і не про старі бензоколонки. Йшлося про розташування. Свого часу брат це добре зрозумів, вибравши саме цю заправку. Річ у тім, що наступне місце, де був бензин, знаходилось кілометрів за 70 звідси на північ, а сама траса пролягала СКАЧАТЬ