Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

Чтение книги онлайн.

      В людей душа широка —

      Сприймаєм все на віру.

      Ой, біймось лжепророків,

      Що гонять хвилю сіру.

      Так вміло словом грають —

      Аж у душі затерпло…

      Хотілося – до раю,

      А попадеш – у пекло.

      Броня строфи і батальйони слів —

      Захисники мої у дні печалі,

      Коли зневіра і невдачі злі

      Мені «здавайсь» під вухом прокричали.

      «Здавайся, змовкни, зникни, наче дим…»

      Я добре знав, що це було не грою.

      Та йшли слова в шерензі строгих рим

      За право не здаватися – до бою.

      Пробігли вже літа за сорок…

      Та мама все ж потрібна нам,

      Бо наша радість, біль і сором

      Серцями міряються мам.

      Сьогодні груди тиснуть гирі,

      І мами так не вистача.

      Лише вона змогла б повірить,

      А всі мовчать… Усі мовчать…

      Кожен день – для здивування,

      Кожен день – для відкриття.

      І пульсує думка рання

      Над загадкою буття.

      В нім не тихо і не гладко,

      Та всміхнуся я журбі…

      Кожен день – немов спочатку

      Починаюся в собі.

      Сьогодні ти кумир, сьогодні аплодують,

      Засвідчивши любов і почуття…

      А завтра ніби вже не бачать і не чують,

      І потопає все у забуття.

      Тож не махай своїм віночком слави,

      Нехай притишить звук гучна сурма.

      Ой, слава, слава – хитра і лукава,

      Сьогодні є, а завтра вже нема.

      Роби своє, роби… Собою будь усюди.

      Роби своє… Й бровою не веди.

      Лиш Бог єдиний нас колись розсудить,

      І кожному воздасться за труди.

      Рости, дитяточко, рости

      І простягни до діда руки.

      Мені всміхаються світи,

      Бо в мене є мала онука.

      Життя вдалось і не вдалось,

      Але всміхнуся я в немові —

      На світі зостається хтось

      Із краплею моєї крові.

      Ой, нас багато по світах

      Розсипалося – не зібрати…

      Та є для всіх земля свята,

      Що найдорожча, ніби мати.

      Чи душу вкрила каламуть,

      Чи серцю хочеться радіти —

      Нас очі матері знайдуть

      І втішать щирим словом: діти.

      Я – овен, якщо вірить гороскопу,

      А по-простому мовиться – вівця.

      Підвладний і падінню, і потопу,

      Відкритий для ножа і топірця.

      Я спільність нашу з овеном приємлю —

      Іти у гори, бігать по стерні,

      Відчуть нагайку, цілувати землю…

      В кошарі ж бути – це не по мені.

      Один подався в бізнесмени,

      А другий – в спритні гендлярі.

      А я не можу… Не ті гени,

      Та й вподобання застарі.

      Обнявши СКАЧАТЬ