Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

Чтение книги онлайн.

      А земля навкруг нарядна —

      Я не бачив ще таку…

      Теракотова троянда

      На зеленому шовку.

      Небеса вгорі ласкаві,

      Хоч до губ їх притуляй.

      У золоченій оправі

      Небо, люди і земля.

      З далини десь скрипка грає,

      Відзігорно виграє…

      І душа моя не знає:

      Це в мені, чи це моє.

      І бажань – на три дороги,

      І кохання – не мовчить…

      Щоб збагнуть – прошу у Бога

      Трохи років доточить.

      Мовчить потрісканий асфальт,

      І постаті – неначе тіні…

      Пустотно… Лиш протяжний альт

      Інтимно грає в безгомінні.

      Про що та музика сумна,

      Яка на тиху сповідь схожа?

      На двох поділена вина

      Ніяк розкаятись не може.

      І згадка, як сліпа сова,

      Лиш бачить почуття строкаті…

      Любові давньої слова

      Вже розкотились по асфальті.

      Так все життя щось невпопад —

      Лише розлуки і утрати.

      А за плечима листопад

      Все хоче в листя заховати.

      Ми вдвох на чорно-білім фото:

      Втекли десь кольори од нас.

      Де голубінь, де позолота? —

      Немає згублених прикрас.

      Далекий день, забутий вечір —

      Мов кадри раннього кіно…

      В душі немає заперечень,

      Хоч це було вже так давно.

      Дивлюсь, шукаю, не знаходжу…

      У вічність проростає мить.

      Чекаю іскорку погожу,

      Що зможе все це оживить.

      Ні, вище нас земні закони…

      Та вам відверто признаюсь:

      Для згадки чорно-білі тони

      Все ж довговічніші чомусь.

      …Вигадаю літо, щоб зігрітись ним,

      Вигадаю друга – буде побратим.

      Зішкребу із долі пригорщу жалю —

      З вигаданим другом мовчки розділю.

      Сяду біля нього, підведу чоло

      І забуду лихо, що колись було.

      Простелю рушник я сокровенних слів.

      Вигадаю друга, що в житті не стрів.

      Уміння розуміти інших —

      Цього навчились ми не всі.

      В анкету пишемо красі,

      Що поверхневе, що видніше.

      А скільки ходить непомітних

      Із діамантами в душі.

      І шепчуть биті спориші:

      «Ми теж вдягаємось у квіти».

      О серце, серце, будь щирішим

      І делікатнішим теж будь,

      Побач не оболонку – суть

      І не приймай поспішних рішень.

      В чуже, в закрите, в таємниче

      Ходім – з бажанням зрозуміть:

      У бруньці розпізнати віть,

      А в слові угадать обличчя…

      До гульбищ та утіхи

      Щоднини не приходь.

      Печаль СКАЧАТЬ