Чотири шаблі. Юрій Яновський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чотири шаблі - Юрій Яновський страница 15

Название: Чотири шаблі

Автор: Юрій Яновський

Издательство: Фолио

Жанр: Классическая проза

Серия:

isbn: 978-966-03-5618-4

isbn:

СКАЧАТЬ задушливі, що ховають кожний звук. Від того місця, де сидів поруч із анархістами Шахай, рипнув стілець. Легенький вітрець пройшов по вагоні – його відчули всі. За цим виразно клацнув курок револьвера і, раз повз раз, револьвер став стріляти, щоразу освітлюючи мінливим вогнем вибухів силует Марченка. З останнім пострілом – останнім в барабані – засвітилася електрична лампа, і всі побачили, що лежать вони на підлозі, притисши голови до неї, Марченко стоїть і тримає револьвера, з револьвера ще йде смердючий дим, місце Шахая порожнє, побите кулями, кулями побито вікно, на котрому перед цим викреслювалася голова Шахая, а сам Шахай стоїть позаду Марченка і, посміхаючись, каже:

      – Ти мене, Ничипоре Олександровичу, трохи не вбив. Анархісти – он, ліворуч!

      Тривогу просурмив Іван Виривайло. Серед темної ночі розтеклися звуки в чорну безвість. Набравши повітря в легені, Іван видихнув його все крізь мідяні вуста покірливої сурми. «По-спі-шай, по-спі-шай! До бор-ні по-спі-шай!» – виводив Виривайло, що нікому з сурмачів не міг поступитися цією честю – скликати партизанську армію перед очі Шахая, розбудити армію глупої ночі і почати організацію дисциплінованих полків та бригад для близької Успенівської операції.

      Ніч лежала і курилася. Навкруги блимали ліхтарі, стукотіли підковами коні, перегукувалися полки. Іван Виривайло ще раз проспівав у сурму. Піші й кінні сотні вилаштувалися в полі. Команди з Галатових панцерників стали на лівому фланзі. За ними завмерла дисциплінована кіннота Остюка. Далі стала невеличка група гарматників. Піші полки отаборилися зовсім на правому фланзі, вони ворушилися в темряві, як великі кущі трави або купи гомінкої чорної гробачні, вони дзижчали, як джмелі, клацали затворами і перебігали з одного полка до другого. Командири полків стояли попереду, біля них світилися ліхтарі. Почав мжичити дощ, подував холодний, осінній вітер, дрібні краплі сіялися й сіялися, утворюючи над ліхтарями рожеві й блакитні німби.

      Шахай зупинився біля галатівців. Позад його йшли, як маршали, – Марченко, Галат, Остюк. По боках – Санька Шворень і двоє штабних. Галат вибіг наперед і став на чолі свого війська поруч із чотирма Виривайлами, віддав пошану і скомандував «струнко!». Шахай привітався з командирами панцерників. Марченко – номінальний командир армії, не ворушився, стоячи позаду Шахая – начальника штабу.

      – Скільки в тебе людей? – запитав Шахай, і двоє штабних миттю видобули з кишень олівці.

      – Одинадцять панцерників, – погордо одповів Галат, молодість засяяла в його очах, як чистий вогонь, він оглянув Виривайлів та інших командирів.

      – У мене півсотні бійців, – промовив командир чільного Галатового панцерника, – дві гармати польові, кулемети, і ми ніколи не підемо назад – до останнього набою, до останнього серця й пачки махорки. Запиши, штаб.

      – Гармат усього десяток на всіх панцерниках, – Петро Виривайло дістав із торби всю свою військову канцелярію, – два десятки кулеметів та близько чотирьох сотень бійців.

      – Набої, СКАЧАТЬ