Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      Расмунсен відповів безглуздою посмішкою. Скуті морозом береги наче огорнула мильна піна; і навіть на середині озера майже не було надії вберегтися від високих хвиль. Якщо спустити вітрило, хвиля захопить і перекине судно. Час від часу вони обганяли інші човни, що застрягли серед скель, а одного разу побачили, як човен наскочив на пороги. Маленька шлюпка позаду, в якій сиділи двоє, перевернулася догори дном.

      – П-п-пильнуй, старий! – закричав той, що клацав зубами.

      Расмунсен криво всміхнувся і ще міцніше, до болю в руках, стиснув стерно. Разів двадцять хвиля наздоганяла «Альму» і викидала її з-під вітру, так що вітрило починало безсило тріпотіти; і щоразу, напружуючи всі сили, Расмунсен розвертав човен. Посмішка застигла на його обличчі, і кореспонденти позирали на нього з острахом.

      Вони промчали біля самотньої скелі, що стриміла за сто ярдів від берега. З її омитої хвилями вершини долинув несамовитий людський крик, що на мить заглушив ревіння бурі. Та ще мить – і «Альма» була вже далеко звідти, а скеля лишилася позаду, мов чорна цятка серед розбурханої піни.

      – Янкі капець! А де ж моряк? – крикнув один з пасажирів.

      Расмунсен озирнувся через плече на чорне вітрило, що вже годину, весь час наближаючись, маячило у сірому тумані з навітряного боку. Моряк, певно, встиг залагодити пробоїни й тепер надолужував згаяний час.

      – Гляньте, зараз дожене!

      Обидва пасажири перестали оббивати лід і почали стежити за вітрилом. Двадцять миль озера Беннет лишилися позаду, віддані у владу бурі, що вергала водяні гори до небес. То поринаючи в глибину, то здіймаючись угору, наче сам бог вітрів, моряк промайнув повз них. Величезне вітрило немовби зривало човен з гребенів хвиль, піднімало його над водою і з гуркотом жбурляло у зяючі провалля між бурунами.

      – Бурі його не спіймати.

      – Та ж з-зараз з-з-зариється носом у воду!

      Тієї ж самої миті чорний брезент зник за високим гребенем. Висока хвиля – а за нею і друга, і третя – промчали над цим місцем, але човен більше не з'являвся. «Альма» помчала далі. Спливли уламки весел, дошки від ящиків. З води показалася рука, і скуйовджена голова майнула на поверхні ярдів за десять од «Альми».

      На якусь мить запанувала тиша. Вдалині показався другий берег озера, і тут хвилі ринули на човен з такою силою, що кореспонденти вже не оббивали лід, а вичерпували воду відрами. Та це не допомагало, і, спішно порадившись із Расмунсеном, вони взялися за багаж. Борошно, бекон, боби, ковдри, гасник, мотузки, зайвий мотлох і необхідне знаряддя – геть усе, що траплялося під руку, летіло за борт. Човен одразу схвалив це рішення – тепер він набирав у себе менше води і краще тримав рівновагу.

      – Все, годі! – суворо гримнув Расмунсен, щойно вони підібралися до верхньої скрині з яйцями.

      – Еге, чорта лисого! – люто відказав той, що клацав зубами. Обоє пожертвували всім своїм багажем, крім записників, СКАЧАТЬ