Юрiй Луценко. Польовий командир. Андрій Кокотюха
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Юрiй Луценко. Польовий командир - Андрій Кокотюха страница 9
Название: Юрiй Луценко. Польовий командир
Автор: Андрій Кокотюха
Издательство: Фолио
Жанр: Биографии и Мемуары
isbn: 978-966-03-3924-8
isbn:
– Мій батько не був ортодоксальним комуністом. Я б сказав, він був національним комуністом. Дома розмовляли українською, на видному місці була весільна фотографія батьків у вишиванках. Мама чудово співала українських пісень. Ми пишалися цим усім перед приїжджими зросійщеними спеціалістами. Через те мені було дуже легко почуватися в Рівному. Наша родина жила на четвертому поверсі звичайного п’ятиповерхового будинку. Не з розряду таких, які називають зараз елітними, але квартира була справді пристойною, з гарним плануванням. Загальна її площа була сто з чимось метрів. Але в ній жило фактично три сім’ї. Потім Сергій, мій старший брат, переїхав і почав жити окремо, у звичайній малосімейці, на першому поверсі. У нас не було дачі, автомобілів. Не скажу, що ми барствували, просто мали можливості нормально харчуватися, нормально одягатись, а головне багатство нашої родини – книги. На них ішли всі зайві гроші. Звичайно, щось було на ощадкнижках і все це згоріло, як і в усіх на початку 90-х років. Але тоді батько переживав не втрату посади. Він завжди казав: «Я працюю на тимчасовій посаді». Секретаря міськкому обирали кожних п’ять років, і його могли не лише висувати на підвищення, але й запросто скинути через різні інтриги. Однак він був упевненим у собі, знав, що за ним ніяких гріхів, за які знімають із високої посади, немає. Тому ходив по вулицях спокійно, без усякої охорони. Кожен син хвалить свого батька, тому мої слова можуть видатися суб`єктивними. А я своїм батьком просто пишаюся.
Справді, за час, поки Віталій Луценко керував містом, у Рівному багато що помінялося на краще. Його діяльність на своїй посаді більше була господарською, аніж партійною. Так, у місті побудували багато заводів, одночасно його озеленили. «Двісті тисяч трояндових кущів на двохсоттисяче місто!» – це було не просто красиве гасло, воно справді втілювалося в життя.
Звичайно, Юрій міг залишитися на навчання у Рівному, але, цілком імовірно, саме високий статус тата спонукав його після закінчення школи пожити своїм розумом та своєю працею, далі від впливового батька та його можливостей. Після закінчення інституту Луценка-молодшого направили по спеціальності «лазерна техніка» до рідного міста, на військовий завод. Директору Роману Василишину сказав, що хоче працювати майстром у цеху. Натомість отримав пропозицію відразу очолити конструкторське бюро, від якої вперто відмовився.
– Ясно, він розуміє, що я – син Луценка. Тому не відступає: «Ну тоді давай в технологічне бюро!» – «Ні, я хочу в цех». Тоді він дістає, як зараз пам’ятаю, таку алюмінієву кружку і питає: «Спирт п’єш?» СКАЧАТЬ