Кляса. Павло Вольвач

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зупиняється. «Дінь-дінь-дзінь» – чується дзвякання від алейки. То Котова мати, Валька-молочниця видзвонює біля бідонів у калатачку. За густою, трохи імлавою впроти сонця зеленню кленів і акацій, куди навскоси від будинку врубається тротуар, шурхотять автомашини. Там автобусна зупинка, а ще далі, через пустир, кінцева трамвая, «кільце», де розвертається, прийшовши з базару, п’ятнадцята марка. За кільцем – балка, гаражі і завалена нечистотами річка-смердючка, за якою вже починається Зелений Яр.

      – Салтим!

      – Ето-ето, бить добру!

      Навіть не оглядаючись, Пашок знає, що це Юра Гусак і Маріман. Нічого східного, крім «салтиму», в Юрі нема, навіть прізвище в нього Гусаков. Іноді з таксистського минулого з’являється картуз-аеродром, але то під осінь.

      Гусак шумно дихає і – каблуки докупи, корпус ледь нахилений вперед, протягує Пашкові руку. Маріман, що топчеться поруч, явно з перепою.

      – Салтим, Паувлік! – повторює Юра. Від нього віє елегантністю м’ясника і легким перегаром. – Аддихаєм? А я, братка, на роботу устраювався – ну її нахєр. Знов обрізали Гусакову крила, укидуєш? – Гусак зітхає і, згадавши, киває на Марімана: – Мармєлуху ось зустрів, йопсєль-мопсєль…

      Маріман років п’ять не працює, де його Гусак міг зустріти – в «титано-магнієвському» автобусі? Заводським автобусом їздить Павлова мати. Вона працює в три зміни, як ніхто із жінок у під’їзді, доводиться й поночі ходить. Раніше разом у нічну зміну їздив мужик з під’їзду, вальцівник Проценко, і матері було безпечніше, але на нього в цеху впала з крана якась болванка і розчавила півтулуба. В труні Проценко лежав чорний – лице ціле, але чорне, як чобіт. Тоді на похороні було дуже багато мужиків, як ніколи до того в їхнім дворі. А похорони тут частенько.

      – Склоняв же ж «Запорожсталь» к сожитєльству, – Гусак хусточкою промокає рясний піт з обличчя. – Ох, бросю, бросю все нахуй, Паувлік! Візьму палатку – і в Гагри за укропом.

      – Да, в Гаграх тьопло, – підтакує Маріман. – А в Сочах в мене паспорт десь так і остався.

      Маріману, видно, не до Гусакового гумору, а дарма. Пашок з Єгором якось випивали з Гусаком в «кулінарії». Півгодини постояли, а Юркові вислови до сих пір ходять поміж ними. «Піду, Матвєя викручу» – це, наприклад, коли хтось має намір відлити. Шкода, що зараз Гусак поспішає. У них, видно, намітилась якась випивка з Мармелухою, з Маріманом тобто. Маріман раніше плавав, через те й кличка така.

      – Паувлік, а шо вчора за молотьба в «Біді» була? – вже на ходу кидає Гусак. – Кажуть, перебили пол-Коканда?

      – Я там не був, Юра. Не знаю, – при згадці про вчорашнє в Павла трохи холодіє під здухвиною. У нього навіть є неясне відчуття, нібито він вдарив Єгора. Аби остудити єгорівський бійцівський запал. «Ви то в дьосна цилуєтєсь, то морди друг другу б’йотє», – приснилось це Пашкові, чи таки казав йому ці слова вчора Мукоша? «Якшо ви не кєнти, тоді я іспанський льотчик», – з учорашньої липкої каламуті долинає його ламкий голос. Треба в гриль іти, дійсно. Там все розкажуть.

      – А я вчора своїй кажу: я пашол на партсобраніє, у нєйо і задержусь. Пройшлись з Камазом і Запорожцем по пам’ятних місцях, СКАЧАТЬ