Бардо online. Світлана Поваляєва

Чтение книги онлайн.

      – А до чого тут християнство? – обурюється Женщена В Поліетиленовому Кульку.

      – А до того, що я вас просто провокую, а ви реагуєте, і мені це подобається. Я в такий спосіб підживлюю свою непохитність, бо інакше від страху вже давно побіг би до якогось батюшки. Всі охоплені страхом, дріб’язковим, метушливим страхом – усі, кого я бачу, то як я можу йти зі своїм страхом до лікаря, котрий сам боїться? На боці вашої релігії особисто я не зустрічав жодної, по-перше, розумної і освіченої, по-друге – і це головне – по-справжньому умиротвореної і чистої людини. Тільки озлоблені сполохані кури. Ось що мене бісить. Ви просто їсте свого бога з гречкою і, природно як на побутових фанатиків, намагаєтеся силоміць запихати цією гречкою інших. Якщо хтось вважає гречку поживною і смачною без жодного бога, то він – сатаніст.

      Нумо квапливо перехоплює, ніби випадковий лузер – свистюче ласо, нову петлю конфлікту, бо вона єдина, кого ця битва світоглядів не розважає, а навпаки – засмучує: їй одразу згадується власна мама, котра все життя проспала на алюмінієвих бігуді з розтягнутими резиночками, а порвані колготки зашивала капроновою ниточкою, витягнутою зі спеціально збережених на такий випадок геть убитих і не придатних для носіння капронок, бідна мама, краща частина життя якої, та, де все було попереду, спливла у країні зашитих капронок і парфумів «Ландиш».

      – Я знаю кафе «Білочка», – каже Нумо Женщені В Поліетиленовому Кульку, – я там працювала колись.

      Женщена В Поліетиленовому Кульку хапається за серце:

      – Як?! То ти і сина мого знала, він там кухарем був?

      – Та ні, я була там один раз, на дні народження одного маленького хлопчика, я клоунеса, клоун на замовлення. – Нумо шарпає свій кульчик у вусі.

      – Кухарі знають усе про те, як смачне може бути бридким, а бридке смачним, – замислено просторікує Святий Пес Пива до свого кухля, – вони ж весь час тельбушать і патрають… шкіра індички, курячі голови, риб’ячі очі, свинячий шлунок, волячі яйця, пироги з тельбушками, зціджена на кров’яну ковбасу свиняча кров… Коли залишається на шкірі крем для рук, а тоді ліпиш котлети – виходить неповторний смак, щось додається таке невловне, діти кажуть, що то запах мами, чоловік – що смак жінки…

      – Ви що, мастите руки кремом? – запитує Божевільна Юра.

      – Ви ліпите котлети? – саркастично додає Женщена В Поліетиленовому Кульку.

      Діалог завсідників бару дедалі виразніше нагадує якусь абсурдистську п’єсу, всі голоси зливаються, наче в нескінченний рядок суцільного тексту, мов падає в прірву гук, всі говорять водночас, однаковою мовою і з однаковими інтонаціями, бо особливості їхньої власної лексики вже давно перемішалися і розчинилися у всезагальній оповіді, гуркіт посилюється до тривожного штормового ревіння океану слів… «І каміння морське перемішане з рибою, жорна в крові і лусці», – сплескує хвостом фраза Святого Пса Пива й гине у водокруті, підстрілена з арбалета СКАЧАТЬ