Мій хрест. Олександр Ірванець

Чтение книги онлайн.

      Переночуй мене, вишневий саде,

      Бо це моя остання в світі ніч.

      Бо завтра хрест мені на плечі сяде,

      Як символ роздоріж і протиріч.

      Переночуй мене, вишневий саде,

      Вишневий саде, звешся Гетсимань.

      Бо завтра, завтра хрест на плечі сяде,

      Як символ ще чого? ридань? страждань?

      А півня крик розбуджено-співучий

      Розноситиме вітер по горбах.

      Ось вже мене цілує в губи учень,

      І чути присмак вишень на губах…

      На кухоньці маленькій, 3×2,

      Мій приятель, людина незаможна,

      Вигукує образливі слова

      Про всіх, про кого можна і не можна.

      І набакир збивається крава —

      Тка,

      ткана і давно уже не модна…

      Неправда, в нього модний комірець,

      І сам він – популярний літератор.

      І навіть сам він править за взірець.

      Його звуть Татом, а не Супостатом.

      Неправда – це ще зовсім не брехня.

      Неправда – це предмет купівлі й торгу.

      Краватку він змінив ще того ж дня,

      Широку й куцу – на вузьку і довгу.

      Купив білетик «Спринту» навмання

      І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»…

      А може, й вогку гілочку верби

      Він виграв на весняному базарі.

      А може, він рідню свою любив…

      – Пробачте, та про це ви вже казали.

      – Пробачте, я про щось уже казав?

      – Казав! казав! – здовкола загукали.

      – Ще й молока з губів не облизав!

      – Це в мене вуса так пообмерзали…

      – Та то у нього піна на губах!

      – Та він скажений! Кличте витинара!

      Я втік. А роздратована юрба

      Позаду розчаровано стогнала…

      Гуляє по землі людина-функція.

      Гуляє, але часу не марнує.

      На підвіконні червоніє фуксія,

      Ну, тобто квітка теж функціонує.

      Функціонує сонце в небі синьому,

      Функціонують трави і дерева.

      Зупинишся у бігу непосильному

      І думаєш: «А може, так і треба?..

      Гребти до себе правдами й неправдами,

      Як Олександр Іванович Корейко,

      І хай в душі якісь високі прагнення

      Цвірінькають, як в клітці канарейки,

      З кілочка на кілочок перестрибують,

      Все імітують сум, якісь боління…

      А зрештою й вони крихти отримують.

      Крихти, що звуться докори сумління».

      1986 р.

      Травень, а так, понімаєте, холодно.

      Так, понімаєте, все навпаки.

      А за вікном починається поле,

      І видно за полем село Бармаки.

      В час, коли бідній СКАЧАТЬ