Живий звук. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тримала довго, та було пару кавалерів довше, ніж на ніч-дві. При бажанні можеш підняти світську хроніку, хоч у нашій газеті, хоч де. Дві історії точно обсмоктані, за одного кавалера навіть заміж збиралася, тільки потім горшки побили.

      – Для чого мені це знати?

      Люська уважно подивилася на мене.

      – Ех, старий ти чортяка, Вараво… Розуму не набрався ні грама, скільки тебе знаю, а знаю років зо три так точно.

      – У нас різні інтереси, – для чогось ляпнув я.

      – Правильно, – легко погодилася Люська. – Тільки я – вільна жінка, а ти – самотній мужчина. Розлучений, правильно? Тому автоматично потрапляєш в поле інтересів таких, як я. Ти не на мій смак, не бійся! – Вона знову махнула рукою. – Такі, як ти, жінок не завойовують. Ви чекаєте, поки за вами побіжать, і в тих закохуєтеся з першого погляду, хоча душевна конституція в таких, як ти, – наче в носорогів. Вибач за прямоту…

      – Нічого, валяй. У нас сьогодні день чесних новин.

      – Ну, коротше, не приймай Анжелку близько до серця. Ти якраз її тип: суворий мовчазний тип, який від словосполучення «Анжела Сонцева» не пісяє кип'ятком у штанці. Слухай, тобі ж подобаються такі стосунки, чого ти?

      – У нас не було жодних стосунків, – вичавив я із себе і, аби чимось зайнятися, почав пити захололий каппуччіно.

      – Правильно. Але ж ти завівся? Завівся. Значить, ви поїхали до тебе, правильно?

      – Чому я повинен тобі сповідатися?

      – Ти мені нічого не повинен. Тільки після того, що ти почув, можеш ставитися до цієї пригоди спокійно. Саме як до пригоди. Нічого особистого, це в Сонечка спорт такий. Коли вона поїхала?

      – Не знаю… Я спав…

      – Заїздила?

      – Знаєш що!

      – Ша-ша-ша! – Люська виставила перед собою руки. – Більше не буду! Розбилася вона на своїй машині. Що це означає? Ви ж поїхали на твоїй…

      – Дуже просто. Анжела збиралася так зробити: забрати зі стоянки перед тим клубом свою тачку і повернутися на ній додому чи куди там далі вона хотіла.

      – Ти думав, що ви прокинетеся разом? – Моє мовчання вона сприйняла за позитивну відповідь. – Умикай таймер.

      Пригода сталася на початку восьмої, коли точно – не відомо. Живеш ти… де?

      – Святошино. Академмістечко.

      – Так, а сиділи ми майже на Подолі. Значить, коли їй треба було піднятися, аби привести себе в порядок, вийти від тебе, зловити таксі, приїхати туди, забрати свою тачку і, нарешті, поїхати на Бучу?

      – Це дуже суттєво?

      – Ви сварилися?

      – Ні. Причини не було.

      – Так, – задоволено мовила Люська. – Вдома її ніхто не чекав. Ви не сварилися. Бобрик випав в осад, навіть не звернув уваги, що підопічної десь нема. Сонечко вільна в своїх учинках. Тим не менше, вона не залишається в тебе до ранку, а підривається, коли ще темно, і кудись женеться, не стежачи за дорогою. Я за тебе думати повинна чи ти сам, яко кримінальний журналіст, зробиш якісь висновки?

      Люська Корбут СКАЧАТЬ