Поезія 1847 – 1861. Тарас Григорович Шевченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ княгиня,

      І князь схаменувся.

      За бабами-знахурками

      По селах метнувся.

      Наїхали… Заходились.

      Лічили, лічили…

      Поки її, безталанну,

      В труну положили.

      Не стало на селі княгині,

      І гусла знову загули.

      А сирота її в селі,

      Її єдиная дитина!

      Мов одірвалось од гіллі,

      Ненагодоване і босе,

      Сорочечку до зносу носить.

      Спеклося, бідне, на жару.

      Лопуцьки їсть, ставочки гатить

      В калюжах з дітьми у яру.

      Умийся, серденько! Бо мати

      Он дивиться й не пізнає

      Межи дітьми дитя своє.

      І думає: тебе не стало…

      Умийся, серце, щоб пізнала

      Тебе, єдиную свою…

      І Господа б благословляла

      За долю добрую твою.

      Умилася. А добрі люде

      Прибрали, в Київ одвезли

      У інститут. А там що буде,

      Побачим. Гусла загули,

      Гуляє князь, гуляють гості,

      Ревуть палати на помості,

      А голод стогне на селі.

      І стогне він, стогне по всій Україні.

      Кара Господива. Тисячами гинуть

      Голоднії люде. А скирти гниють.

      А пани й полову жидам продають.

      Та голоду раді, та Бога благають,

      Щоб ще хоч годочок хлібець не рожав.

      Тойді б і в Парижі, і іному краї

      Наш брат хуторянин себе показав.

      А Бог куняє. Бо се було б диво,

      Щоб чути і бачить — і не покарать.

      Або вже аж надто долготерпеливий…

      Минають літа; люде гинуть,

      Лютує голод в Україні,

      Лютує в княжому селі.

      Скирти вже княжі погнили.

      А він байдуже — п’є, гуляє

      Та жида з грішми виглядає.

      Нема жидка… Хліби зійшли,

      Радіють люде, Бога просять…

      Аж ось із Києва привозять

      Княжну. Мов сонечко зійшло

      Над обікраденим селом.

      Чорнобрива, кароока,

      Вилитая мати.

      Тілько смутна, невесела…

      Чого б сумувати?

      Або, може, вже такою

      Воно й уродилось?

      Або, може, молодеє

      Чи не полюбило

      Кого-небудь? Ні, нікого.

      Весела гуляла,

      Мов ласочка з кубелечка,

      На світ виглядала

      З того Києва. Аж поки

      Побачила села

      Знівечені. З того часу

      Стала невесела.

      Мов сизая голубонька,

      Село облетіла.

      У всіх була, всіх бачила,

      Всі повеселіли.

      Там словами привітала,

      Там нагодувала…

      Що день Божий обходила

      Село. Помагала

      Усякому. А сироти

      До неї в покої

      Приходили. І матір’ю

      Своєю святою

      Її звали. І все село

      За неї молилось…

      А тим часом жиди в селі

      З грішми появились.

      Радіє СКАЧАТЬ