Неоднаковими стежками. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніколи не грав ні на чому й насилу видержував довгі музичні п’єси на фортеп’яні.

      Люба сіла за рояль і заграла щось дрібне та веселе, та швидке. Пальчики неначе пурхали по клавішах. Найтрудніші пасажі виходили в неї ясно й гладенько. Люба грала, мов перлами сипала. Вона тільки й любила щиро таку щебетливу, пташину музику. Зала сповнилась музичного щебету, неначе гай напровесні — щебету пташок. Щось пташине було навіть в її музичній вподобі, як і в усьому в її вдачі.

      Тоді як її перший чоловік, награвшись нею досхочу, як гарною дорогою лялькою, покинув її, внадивсь до сусіди й закохався в неї, вона з нудьги розважала себе музикою в самотині й вивчила сливе на пам’ять багато дуже трудних п’єс. Вона таки й кохалась в музиці ще змалку і вчилась її без того лінивства, яке завжди буває в панянок, котрих часто силують до музики.

      — А що, Мишук Кирикович, чи не сісти б нам ввечері за карти? Може б, і Текля Опанасівна в Меласею сіли з нами. Га? — спитала Таїса Андріївна.

      — Ходім лучче сьогодні в театр усі гуртом. Мені забажалось побачить Кірсанова й Голубкова в любовній ролі. Сьогодні він гратиме, — сказала Люба.

      — Про мене, ходім і в театр, — сказав Елпідифор Петрович трохи байдужно.

      — Ходім у театр. На Кірсанова й на Голубкова варто подивиться, — сказала Мелася. — Розважимо себе трохи після сільської нудоти та й на людей подивимось.

      — Я до того торгу й пішки, бо дуже кохаюсь в театрі, — сказав Уласевич.

      — Візьмемо пополовині ложу в бельетажі, — сказала Текля Опанасівна.

      — А Мишук зараз оце побіжить та купе нам білет. Ось вам гроші. Ви, Михайле Кириковичу, за себе не платіть нічого: зайве місце задля вас знайдеться, — сказав Елпіднфор Петрович, одлічуючи гроші.

      Текля Опанасівна й собі одлічила свою частку й дала Уласевичеві. Уласевич похапцем допив кофій і бігцем побіг у театр. Слідком за ним пішли й Гуковичеві.

      — А знаєте, що оце мені спало на думку? — сказала Таіса Андріївна після одходу Гуковичевих.

      — А що вам спало на думку? Певно, щось цікаве? — спитала Люба.

      — Якби оце Уласевича оженить на Меласі. Він людина без засобу, без грошей, а в Меласі є материзна; їй достанеться ще й од дядька материного держава, — сказала Таїса Андріївна.

      — Хоч вони й мають маєтність, але грошей в їх либонь бігма, а довгів чимало в банку й по людях. Це я добре знаю, — обізвавсь Елпідифор Петрович.

      — Є там в довгу в їх і моєї позички на тисячок зо дві. Це ще давня позичка. Але це дрібнота. Не варто й згадувать, — сказала Таїса Андріївна.

      — А справді оженім його. Доки він буде тинятись, ханьки м’ять та байдики бити? Та й Меласі час би вже давно вийти заміж. Чогось засиділась, — сказала Люба.

      — Неначе хтось білим конем об’їхав двір, як кажуть в нас на Волині, — сказала Таіса Андріївна. — А мені дуже б бажалось стать у пригоді Теклі, щоб вона мерщій видала дочку заміж. Ми ж вкупі з нею вчились, вкупі розпускали молоді мрії, в один час і СКАЧАТЬ