Роксоланія. Себастіян Кленович
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Роксоланія - Себастіян Кленович страница 2
Название: Роксоланія
Автор: Себастіян Кленович
Издательство: Public Domain
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
Далі спокійно біжить біля Люблина й тут мимоволі
Місту для вжитку дає воду солодку свою.
Частка тече до ставка, а інша до вежі прямує:
Вежа, напившись, назад воду оцю віддає.
Звідси по трубах міцних мідяних аж до мурів доходить:,
Саме її подають спритно колеса туди.
Берег один вкрили лози густі, що їх легко стинати,
Сосни на другім шумлять, хвойними пахне довкіл.
В плесі ріки болотистий латук осоку обнімає,
В тихій воді височить зелень густа рогози.
Саме цей берег зелений над тихою річкою музи —
Хор геліконських дівчат – місцем обрали своїм.
Ліру, і плектр, і кіфару дзвінку принесли, і мистецтво
Кожна своє почала на інструменті своїм.
Тут, на зеленій травичці, немов на застелених ложах,
Сіли богині гуртом, славлять долину в піснях.
II
Лісу камени бояться, не радо вступають до нього,
Всі невідомі стежки треба розглянути їм.
Саме в цю мить аркадійський божок, і дворогі сатири,
Й гамадріади сюди разом усі прибули:
Нам показати хотіли по черзі ліси щонайближчі,
Де проживає та Русь, що простягається тут.
Ходить по лісі віщун незвичайний, за ним ідуть музи,
Русине, подив твої в них викликають ліси.
Всюди, куди божества лісові та сатири водили,
В густозарослих лісах стежку боги віднайшли.
Сліду людського не знайдеш у них, а звіриних багато,
Зрідка у хащах густих можна узріти птахів.
Тільки якщо без вожатого підеш – заблудиш напевно,
Справжній, скажу, лабіринт Дедалів стріне тебе.
Ми пробираємось далі, а музи навкіл споглядають,
Все, що побачать вони, в серці затямлять як слід.
А примічають вони, аоніди, усе, що ліс дикий
Виплекав і береже в нетрях зарослих своїх:
Різні породи дерев і жителів урвищ лісистих,
Трави високі, в яких може сховатись табун.
Довго блукали вони, вже набридла їх серцю мандрівка,
І захотілося всім, втомленим, десь відпочить.
Втім, їх бажанню назустріч прийшла сама доля щаслива:
Близько у спеку страшну трапився затінок їм.
Вільхи в долинах росли, на узвишшях дуби красувались,
У піднебесся п’ялось їхнє зелене гілля.
Тут із вершини крутої струмок розливав свої води,
Шум і дзюрчання його всюди наокруж неслось.
І соловейко в тернистім кущі десь виспівував пісню,
Голос приємний з куща зрадив того співака.
Сотні він звуків в ефір посилає з маленького горла,
Ротик роздувши дзвінкий, милі виводить пісні.
Тут же йому вторували шпаки, та не вийшла в них пісня,
Рівно ж і в щигля, який пісню дзвінку затягнув.
Горлиця (рідко гніздо її знайдеш) також туркотіла,
Навіть плодючий деркач голос тремтячий подав.
Раптом дрозди у повітрі, мов хмара страшна, пролетіли
Й збилися СКАЧАТЬ