Зруйноване гніздо. Адріан Кащенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зруйноване гніздо - Адріан Кащенко страница 3

СКАЧАТЬ й говорити: ви самi власними руками задавили свою матiр!

      — Добре вам, тату, тепер нас ганити. А що ж ми мали робити, коли вся сiчова старшина й сам кошовий не схотiли стати за свою правду i скорилися лихiй долi?

      — Не знали ви, що робити? — в запалi скрикнув Балан. Та коли б за моїх часiв був такий кошовий отаман i така старшина, як отеє у вас, так ми нагодували б їхнiм тiлом у Днiпрi ракiв, а обрали б таких отаманiв, що вмiли б стати за козацьку волю й честь! От що!

      — От ви, тату, й у цьому менi дорiкаєте i до мене неприхильнi стали... А ми ж мало не так i вчинили, як ви говорите: ми скинули було всю старшину i обрали iншу, що згодилася вести нас до бою. Ми навiть гармати вже повикочували з пушкарнi на окопи... Так що ж, коли тут вийшов пан отець Володимир з хрестом i сказав, що покладе на всiх прокляття, якщо ми не скоримося? Що тут було чинити? Товариство розiйшлося по куренях, а далi, замiсть того, щоб обороняти Сiч, посiдало на човни, та й помандрувало на Дунай!

      — Тяжке горе! Смерть козацькiй волi!

      — Та через що ж, тату, смерть? Через що? Буде на Дунаї нова Сiч Запорозька — от i все.

      — А тут же?... Тут що буде з нашими безкраїми степами, що ми вiд дiдiв-прадiдiв обороняли i од бусурманiв, i од полякiв?

      Молодого козака дивувало, що старий бiдкався про степи.

      — А що має статися з степами? — сказав вiн.— Степи несходимi... безкраї... їх нi переорати, нi кiньми випасти. Хоч би й чужi люди понаходили сюди так i то на всiх вистачить землi i людей навiть непомiтно буде. Чого справдi вам так журитися? Ну нехай Запорозька Сiч од вас трохи далi буде — на Дунаї, а проте ви знатимете, що вона єсть. А тут у вас i степ свiй, i хата, й плавня, i добре господарство. От звiнчайте нас скорiше з Галею, так ми довiку з вами будемо жити. Я нiкуди вашої дочки не завезу — будемо обоє вашу старiсть доглядати.

      Поки Демко говорив, Галя все мiцнiше тулилася до батька та цiлувала його в руку.

      — Ох, дiточки мої... — сказав старий козак, зовсiм уже пом’якшавши i цiлуючи дочку в голову.— Знаю, що молодi ви i вабить вас до шлюбного життя, та тiльки недобре менi серце вiщує... Чи буде ж ваше життя щасливе?

      — Та якого ж, таточку, ще треба щастя,— обiзвалася Галя, зазираючи батьковi в очi,— як всiм укупi жити?

      — А якщо, тату, ви занудьгуєте за Сiччю,— все смiливiше i веселiше говорив Демко,— так ми з вами й поїдемо на Дунай подивитись на нашу нову неньку. Та що ж справдi: неабияка далечина до Дунаю! Посiдаємо на коней та й гайда через Буджак!.. Аби ваша сила, а шляхи до Дунаю вiдомi!

      Старий козак повеселiшав — очi його заграли i навiть зморшки на чолi розiйшлися.

      — А що ж, справдi... — сказав вiн.— Невже б же я не доїхав? Ото! Ще й як би доїхав! Я так гадаю, що тижнiв за два й стали б ми на Дунаї... Та й то ще як повагом їхати, а коли б узяти на перемiну по двоє коней, то гляди, коли б не за сiм днiв там були!

      — От би й подивилися, як там нашi живуть. У мене до того там аж троє братiв.

      — Головна рiч,— сказав старий,— щоб козаки не забували там стародавнiх запорозьких звичаїв. Молодi на Дунай пiшло багато, а старих обмаль — доглянути молодь годилося СКАЧАТЬ