Причепа. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже на роду мені написана, — і дома не зазнала я розкоші. Тільки як подумаю, що я останній вечір духовна, а завтра, як звінчаюсь, я вже стану світська, то так мені стає чудно, так чудно, аж страшно! Мені здається, що я стану або другою зовсім людиною, або поламаю віру… Всі мені змалку говорили, що я буду духовна, піду за священика.

      Швидко й світло згасло; поснули панни тонким, чуйним сном, а більш того — дрімотою, пополовині з мріями. Остання заснула матушка: до півночі молилась вона перед образами, прохала в бога щастя-долі своїй першій дитині.

      В неділю по обіді похожали дочки о. Хведора по хатах, повбирані в найкращий убір, який тільки знайшовся в скринях Марії Василівни. Старші панни скоса поглядали в дзеркало на свої талії, на білі та рожеві сукні, на вінки з зеленого свіжого барвінку, що краще од усяких квіток приставав до їх чорних кіс, до чорних брів. В кімнаті все було налагожено до вбирання молодої на вінчання: біла сукня, білий вінок з троянд, букети зеленого мирту. Як рій, вилися малі сестри коло того убрання, оглядаючи його з усіх боків, неначе якесь диво.

      Почали з’їжджатись прохані гості: о. Мойсей з жінкою, брат матушчин, один старенький батюшка, що просили його вінчати молодих. Швидко потім вступив у хату і пан Хоцінський з молодим. О. Мойсей убрався в нову рясу з претовстої вовняної матерії — баракану, що стояла лубом на його сухорлявій постаті, спадаючи рівними негнучкими фалдами, ніби дошками. Пан Хоцінський укрив свій живіт і груди якоюсь дорогою, але чудною матерією з лапатими квітками і трохи скинувсь на здорове ліжко, прикрите квітчастим укривалом. Господар убравсь у найширшу рясу, а молодий причепуривсь, мов лялька. Ніхто б в світі не подумав, що то пана писаря підписар.

      Подали чай, переговорили, що треба було, і замовкли. Поввіходили панни, посідали… Знов погомоніли трохи і знов замовкли… Вечір наближавсь, а гостей не було. Пан Хоцінський позіхав, щулився на канапі, його очі заснітились, аж налились кров’ю. І о. Хведор позіхав і схилявся дуже часто на бік. Панни засумували та все поглядали на вікна, чи не котять гості з гори у двір. По дорозі не видко було ані конячки, ані візка. Вже панни поокривлялись, сподіваючись, що не буде ні гостей, ні музик. Молодий та молода сиділи, похнюпившись. Матушка засмутилась, що дурно тільки пекла й варила, а гостей нема. Навіть о. Хведор жалкував, що не їдуть гості тоді, коли людський звичай велить їм бути, — тоді, коли всього було наготовлено доволі, понаварювано й понасмажувано.

      Аж ось наймички принесли звістку, що на Палявиківському кутку гості позаймали всі людські хати, стали в дяка, паламаря, навіть в проскурниці.

      Панни загули в хаті, як бджоли, подражнені медом. Молода повеселішала. І їй хотілось вийтя до вінця не одинокою, а з веселими подругами, з музиками, з проводом гостей. А молодий поглядав та поглядав на двері, неначе чогось сподівавсь.

      Загуркотіло по дворі; собаки загавкали. Всі кинулись до вікон. З гори окотилась велика повозка і стала перед порогом, а за нею друга й третя. Повозки були повнісінькії. З їх почали вилазити СКАЧАТЬ