На дні. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      — Intelligo.

      — Und Sie… Sie kennen die allgemeine Geschichte von Gindely, — die hat man mir abgenommen, — drei Bende: Geschichte des Alterthums, Geschichte des Mittelalters und die… die Geschichte der neuen Zeit.[4]

      — Вчений чоловік… розумна голова… — лепотів сам про себе дід, — та й шкода єго, що так пішов! То вже така їх фамелія… І мати небіжка так пішла…

      — Et quas scholus, dominus absolvil?[5] — питав дальше Стебельський.

      — Я був у Львові на філософічнім виділі.

      — Ergo, philosophiam majorem![6]

      — Ні, — сказав Андрій, — філософія одна, нема меншої, ані більшої, хіба є менше фальшива і більше фальшива, — впрочім, і то ще господь святий знає!

      Стебельський слухав тих слів з випуленими очима, немов не розумів з них і одної йоти, відтак схилив голову і ляг назад на мокру, слизьку від харкотиння підлогу.

      IV

      — А отсей жидик, — сказав дід по хвилевій мовчанці, вказуючи ногою на сплячого на його ліжку чорноголового хлопака, — то таки тутешній. Се, бачу, з тих «кішінькових майстрів». Не знаю, нащо єго ту держать та й на яке. А сидить уже також зо дві неділі. Чи як, Митре?

      — А, от завтра акурат дві неділі, — присвідчив Митро.

      — Не знати, що з ним буде, бо ще єго ані разу не кликали «на протоку».

      — Ані разу не кликали — за дві неділі?! — скрикнув Андрій.

      — Таки що не кликали. Сидить та й сидить, і пес за ним не гавкне, а пану інспекторові не квапно ся діє… Ну, а он той другий — то наш ґазда, той уже ту зимує.