Старі гультяї. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йдіть самі та рятуйте бабу, — сказав дід Оникій.

      — Та ми пішли б, та не знаємо, як ходити коло бджіл, а ви. діду, знаєте, бо ви ж пасічникуєте, — обізвалась Мотузиха. — Підіть, голубчику, та дайте бабі ради.

      Оникій таки здався. Він увійшов у сіни, набрав з діжки відро води, взяв кухоль, напнув на голову рядно і пішов на леваду. Невгамовані бджоли хмарами вились над бабою Оришкою, неначе стерегли її, щоб вона не встала й не втекла в хату. Оникій набрав у кухоль води й почав бризкать з рота водою на бджоли. Обважнілі од води, з мокрими крильцями, бджоли одразу стали не такі кусливі та проворні, а потім потроху подалися до пасіки й почали втікать. Оникій накинув рядно на Оришку і все бризкав водою навкруги. Оришка підвелась, напнула на голову рядно, прожогом кинулась навтікача, вскочила в сіни й зачинила двері. Бджоли поналазили їй і в пазуху, і в спідницю. Вона мусила скинуть сорочку, щоб повиганять й повитрушувать бджоли. Бджоли покусали їй і вид, і руки, і литки. Очі й щоки позапухали й понабрякали.

      Тим часом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика, неначе чередник заганяє вівці в кошару. Дід поставив перекинутого улика на своє місце. Втихомирені бджоли почали влазити в вічко. Тим часом дід Грицай все сидів на груші і з високості поглядав на розтривожені бджоли, що хмарами вилися нижче од його. Голова в його протверезилась. Хміль вийшов з голови. Але Грицай боявся злазить а груші і поринать в густі, живі й кусливі хмари.

      — Та злазь вже! Бджоли не зачеплять. Збирай роя, бо ще й втече, на поле або в ліс! — гукнув знизу дід Оникій,

      — Збери там, будь ласка, роя, а я вже потім злізу! — гукнув дід Грицай з груші.

      Рій сів внизу на стовбурі старої груші, неначе хто обмотав грушу волохатою кожушиною. Оникій швиденько зібрав роя, зав’язав і поставив оддалеки од уликів. Дід Грицай зліз з груші з покусаними щоками та руками.

      Баби й діди знов висипали з сіней і посідали кругом ряден. Баба Оришка винесла відро води й хлюпала собі водою на запухле лице, на руки, хлюпала на покусані литки; другі баби й діди обступили відро, неначе свячену криницю на Маковія, і хлюпали собі на очі, на щоки, на носи. Уся чесна компанія позапухала. Щоки й носи в бабів понабрякали.

      — Оце лишенько! Яка чудна пригода трапилась! — гомоніла баба Оришка.

      — Що чудна, то чудна! Вас усіх неначе хтось попобив по морді, — обізвався дід Оникій.

      — Шкода й заходу! Не можна мені пасічникувать, — сказав дід Грицай.

      — Авжеж! Коли вже горілку пити, то де вже його пасічникувать. Бджола — божа худоба. Пасіка — святе діло: до неї з горілкою не приступай, — сказав Оникій, благочестивий і побожний чоловік. — Оце вам божа кара за те, що ви п’яні заходились поратись коло божої худоби.

      — Може, твоя й правда, — сказав дід Грицай, — де вже мені тепер пасічникувать.

      — Авжеж нема тобі часу… — сказав дід Оникій, сердитий на Грицая за те, що Грицай не взяв його за пасічника на літо.

СКАЧАТЬ