Вибрані поезії. Віктор Забіла

Чтение книги онлайн.

      От і празника діждались,

      Веселяться люди!

      А мені, мабуть, ніколи

      Радощей не буде.

      Дивлюсь на все, як без очей,

      Бо щастя не маю;

      Я і в будень, я і в празник

      Нуджусь да скучаю.

      Минулося моє щастя!

      Не бачусь я з нею.

      Не бачуся з дівчиною,

      З милою моєю;

      Лучче б серце розлучили

      Моє із душею,

      Коли мені вже не можна

      Звать її своєю.

      Вона щастя моє в світі,

      Всі мені не милі;

      Її більше себе люблю,

      Люблю до могили.

      І в могилі, коли можна,

      То буду кохати;

      Дак там уже кінець всьому,

      Треба вічно спати.

      Жить мені остило вельми,

      Кинуть її тяжко;

      Для неї я тільки живу,

      Хоча і жить важко.

      Не бачивши, її бачу,

      Річ я її чую;

      Де б не був, що б не робив,

      За нею горюю.

      Серце, душа, розум, гадки

      За нею скучають,

      Плачуть мої карі очі,

      Бачити бажають.

      Не думкою, справді бачить,

      Речі слухать справді;

      Так якби мені хотілось,

      Як люблю по правді.

      Злая доля однімає

      У мене дівчину;

      Мене й мучить, мене й гонить

      Живого в могилу.

      Повз двір, де мила живе,

      Я проїхав двічі,

      Да не бачив голубоньки

      Ні разу і в вічі.

      Затьохкало серце в мене,

      Як з двором зрівнявся.

      Дуже бачиться хотілось,

      І кінь зупинявся.

      Да не рано було уже,

      Як я мимо їхав,

      Оглядався назад довго,

      Неначе хто кликав.

      Дак сам собі і подумав:

      Чи й ти так скучаєш?!

      Коли вірно мене любиш,

      То й бачить бажаєш.

      Ой як вірно мене любиш,

      Будем жить з тобою

      Цілий вік, моє серденько,

      Як риба з водою.

      Сидів я над річкою

      Да й дивився в воду;

      Чому радощей ніколи

      Я не бачив зроду?

      Думав, гадав: за що б долі

      Так мене карати?

      Чи я хотів кого вбити,

      Або що б одняти

      Худобу в кого чужую

      Або що б украсти?

      Мабуть, прийдеться нещасним

      Мені вже й пропасти.

      Хвиля була превелика,

      Вітер так і гонить;

      Аж пором став серед річки

      І з міста не сходить.

      Були й жінки на поромі,

      Були й чоловіки;

      Кричать: «Тягніть разом, люди,

      Пропадем навіки!»

      Аж на пором хвиля СКАЧАТЬ