На кожум'яках. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Гострохвостий. (Тихо). З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари). Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Гострохвостий. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини). А це ж хто такий?

      Євфросина. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр’ю; торгують яблуками. Вбогi люди.

      Гострохвостий. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно). Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

      Євфросина (тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.

      Гострохвостий. (до Оленки). Свирид Iванович Гострохвостий з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться). Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

      Оленка одвертає лице i ледве простягає йому руку.

      Будьте ж смiливiшi!

      Оленка. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.

      Гострохвостий. То купiть рукавички.

      Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

      Євфросина i приятельки осмiхаються.

      Гострохвостий. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.

      Оленка. Як вас чудно прозивають.

      Гострохвостий. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.

      ВИХIД 18

      Тi самi й Євдокiя Корнiївна.

      Євдокiя Корнiївна (виходить з пекарнi). Добривечiр вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн вас усе згадує. От би наслухався. (Сiдає). Ото моя Євфросина та й мiй старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i вченi люди.

      Гострохвостий. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвiницi та гляне звiдтiль на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже вашi Кожум’яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товстi свинi.

      Євфросина. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то менi здається, що я стою на Щекавицi або на Андрiївськiй горi та все дивлюсь на людей зверху.

      Євдокiя Корнiївна. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.

      ВИХIД 19

      Тi самi й Сидiр Свиридович.

      Сидiр Свиридович (виходить). Е! Та се в мене гостi! Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваєте.

      Гостi. Доброго здоров’я, Сидоре Свиридовичу!

      Сидiр Свиридович. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цiлується з Гострохвостим). Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки). Ще й досi СКАЧАТЬ