Гетьман Іван Виговський. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну! якби половою та клоччям, то ти б таки примiтив, яке воно на смак, – сказала Катерина i зареготалась дрiбним смiхом. – Ет! сьогоднi я нiчого не допитаюсь в тебе, ти чогось неначе зварений в окропi.

      – Катерино! та й цiкава ж ти, нiгде правди дiти! Дай братовi спокiй, – обiзвався з кутка Данило Виговський, примiтивши, що Iван Остапович сидить понурий.

      – Ото цiкава я знати, про що говорили посланцi з митрополитом. Мабуть, їм не припало до вподоби, що митрополит та значнi духовнi особи не присягали на пiдданство царевi, – сказала Катерина, котру брала навiть нетерплячка, що стосувалось полiтики, бо в тi часи загального полiтичного зворушення на Українi, коли все народне життя зворушилося до самого дна, полiтикою цiкавились не тiльки козачки, але навiть селяни й молодицi, щоб стояти напоготовi до оборони своїх iнтересiв i свого життя. В той небезпечний час усi практичнi, аграрнi й релiгiйнi iнтереси усього суспiльства часом залежали од однiєї битви козакiв з поляками, од якогось одного пункту полiтичної умови Богдана з Польщею. Усi стояли нiби на повсякденнiй сторожi i мусили бадьористо й невсипуще стерегти себе од усякої напастi.

      – Йди спати, Iване Остаповичу, а завтра розкажеш i менi, про що там була розмова мiж Бутурлiним та митрополитом. Менi це цiкаво знати; ти знаєш, що я не люблю московських гордих, темних i грубих бояр, як i ти, – сказав Данило Виговський, позiхнувши i хрестячи рота.

      Вiн встав, засвiтив свiчку i повiв Iвана Остаповича в кiмнатку.

      Цей кабiнетик був невеличкий та тiсний. По стiнах були почепленi рушницi та пiстолi. Iван Виговський лiг на тапчанi, запалив люльку i кинув очима по стiнах. Кабiнетик, прикрашений збруєю, здавався йому тепер неприємним. Iван Остапович не любив вiйни, хоч служив в козацькому вiйську Богдана i не раз бував в битвах. Його думки перелiтали в тихi митрополитськi покої, обвiшанi полицями з книжками, затiненi старими волоськими горiхами та яблунями. Душа його забажала спокою й тишi, яка панувала в тих тихих покоях. I несподiвано перед ним виникло наче з срiбного туману бiле личко, яснi-яснi очi пiд густими тонкими бровами. Тi очi нiби дивились на його, доки вiн не заснув мiцним сном чоловiка, стомленого доброю промашкою до Києва, вештанням та турботами цiлого того дня.

      Другого дня за снiданням Виговський, добре виспавшись, став багато веселiший. Вiн вдоволив цiкавiсть брата й невiстки i все оповiдав про парадовий обiд посланцям та про розмову митрополита з посланцями. День був погожий, сонячний. Низька свiтличка, обставлена по-старосвiтському, стала веселiша, i Виговський, добре поснiдавши, пiшов в кабiнетик одягатись.

      Того дня мiський бурмiстр з райцями, вiйт з лавниками та ремiсничi цехи давали посланцям обiд в мiськiй ратушi, i Виговському треба було для церемонiї та пошани стрiнути посланцiв перед ратушею. Цього дня Виговський довго прибирався та чепурився, надiв новiсiнький синiй жупан, накинув поверх його обшитий золотими шнурами червоний кунтуш з вильотами, взувся в червонi сап'янцi, надiв шапку набакир, скочив на коня i насилу встиг стрiнути московських посланцiв коло ратушi. Усi ремiсничi цехи вже стояли перед ратушею з своїми корогвами. Корогви СКАЧАТЬ