Байда, князь Вишневецький. Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

      Летить орел против сонця,

      Згорда позирає:

      Хто не знає закохання,

      Той щастя не знає.

      Пливе козак через море,

      В морі потопає:

      Хто не знає закохання,

      Той журби не знає.

      Ні, струни сі ослабли, заніміли

      В моїм буянні кримськими степами,

      В гонитвах за прудкою татарвою,

      За дикими бахматами-вітрами.

      Одна струна дзвінить потужно в мене,

      Мов те піро орлине против бурі;

      Мов Чорне море грає-заглушає

      Всі інші співи на моїй бандурі.

      Гомін, гомін по дуброві...

      Туман поле покриває...

      Мати сина проганяє...

      Мій орле сину! Де твій розум дівся?

      Щоб я тебе та з дому проганяла!

      Жене тебе не мати з дому, синку,

      А вольна воля, самохіть козацька,

      Що на Низу, мов болесті, набрався,

      Проявою в Литві й на Русі стався.

      Моєї болесті, голубко-нене,

      Козацтво низове не знає звіку.

      Воно коралі, жемчуги турецькі

      Дарує з жарту степовій шинкарці.

      А ти ж хіба не з жарту, синку, співом

      Про любощі сумні — гаї сповняєш?

      Невже ти справді сумом тим сумуєш,

      Що ним луна пісень твоїх лунає?

      Ще, як змуровано замкові мури,

      Вони пісень таких сумних не чули...

      Чого тобі, мій синку, сумовати

      І серцю неньки туги завдавати?

      Не сум, а жаль бере мене великий

      На той гнівливий та понурий погляд.

      Ніхто не смів на мене так дивитись,

      Ні пишний москвитин, ні Турчин бучний,

      І я ні перед ким очей не знизив,

      А тут почув немовби страх у серці.

      Я зроду ще нікого не лякався,

      А тут чогось мій дух заколихався.

      О синочку! То се тобі в Острозі

      Княгиня Ілліна дала розмаю?

      Чи, може, тирличем тебе поїла

      І до дочки твій дух приворожила?

      Я ж думала, що ти шуткуєш з нами,

      А ти до Гальшки любощами дишеш,

      До католички серденьком палаєш,

      Заручену свою забувши дома!

      Хіба ж на те Катрусю я пестила,

      Щоб ворог мій із неї насміявся?

      Хто ворог твій, матусю?

      Та Костецька,

      Та ляхівка невірна, що відбила

      Острозького Іллю в сестри моєї,