На гастролях в Микитянах. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

      Маша пурхнула на покутя й сіла, запишавшись. Наймити все тупцяли коло полу й наче не насмілювались рушить з місця й сісти поруч з Машею за стіл. Левко згодом якось-таки набрався сміливості, але примостився осторонь, далеченько од Маші на другому кінці стола. Наймитчук примостивсь попліч з ним. Горнична Марта, хоч була в’юнка та зручна дівчина, сіла теж осторонь, коло їх рядочком. Маша стовбичила на покуті, ніби зумисне окреме посаджена. Хлопцям усе здавалось, що за стіл сіла якимсь випадком посесорова дочка, панна Мальвіна, і вони усе щулились, зиркали на неї спідлоба й їли мовчки. Тільки смілива Ївга примостилась перед столом на ослоні поблизу коло Маші.

      – Какие в вас велыкие деревянные ложки! Я ще й рота сибе роздиру! Та шорсткие! Аж колют в губи! В нас ложки маленькие та гладинькие. Купуємо в Лавре, – говорила Маша.

      Вона говорила тим страшним київським жаргоном, що в Києві зветься «русским языком», і щиро була пересвідчена, що вона говоре дійсно по-руській, мов справжня городянська панна або купчиха.

      – А ми їмо, та якось і ротів не роздираємо. В нас кажуть, що тільки «суха ложка рот дере», – обізвалась Ївга.

      – А кто ж берьот у рот сухую ложку? В нас у Києві цього дива нет, – говорила Маша.

      – Та це так тільки приказують до того, коли нема чого їсти з миски, коли страви в мисках обмаль, чи що б то, – сказала Ївга.

      – Якби мені довелось завсегда їсти таким ополоником, я б верно роздерла собі рота до самісіньких вух, – сказала Маша.

      Хлопці осміхнулись. Маша була чорнявенька й гарненька, з карими очками та білим лицем. Але на довгому гострому виду негарно витикавсь її чималий рот з повними, випнутими наверх губами. Левко подивився на ті губи й осміхнувсь.

      – Чи в вас усьо їдять на обід та вечерю вот еті галушки? В нас в барині дають нам щодня на обід печеню або котлети, а часом і печену курятину.

      – А в нас на обід борщ та каша – мати наша, – сказала Ївга й осміхнулась. – Коло нашого обіду не багацько й заходу.

      Але Маша, невважаючи на здорову зателепувату ложку, таки добре мотала з миски галушки й уминала на всі застави, бо в дорозі таки добре виголодалась. Вона аж глигала, як індик, хапаючись. Хлопці витріщали на Машу очі й загавронились так, що Maшa спожила й їх частку вечері. Хлопці встали з-за стола, не повечерявши вволю, сливе голодні. Наймитчук одкраяв собі партику хліба й пішов з хати, запихаючи рот хлібом.

      Маша встала з-за стола, недбайливо перехрестилась перед образами, навіть не кланяючись, і вийшла в покої, нікому не подякувавши за вечерю. Слуги зараз підняли її на сміх та глузування й почали судити та гудить,

      – Ще й пишається. Нема й для чого дерти здоровою ложкою того ротища. В неї й так рот, як верша, бо ложка так І пірнає вся в щелепах, – сміявсь Левко.

      – Удає з себе якусь чи панну, чи городянку. А мабуть, прийшла в місто з якогось села в спідниці та боса. А тепер нап’яла на себе панянську сукню та й гне кирпу перед нами, – СКАЧАТЬ