Третя зірка. Валерій Фурса

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Великий Хар.

      Цей грізний мисливець став справжнім жахом Великої Долини. Навіть Крилатий Кар, у порівнянні з ним, був наче малюк-Крі проти велетня-Гну. Величезний, мов скеля, ненаситний і надзвичайно кровожерливий, Великий Хар посіяв страшенну паніку серед всіх мешканців Великої Долини. При його появі навіть риба ховалася на глибині. Тільки б забратися якнайдалі від його невмолимих кігтів і потужного хвоста, яким він майстерно глушив все живе у воді. Побачивши його, в одну єдину мить зі своїх пасовищ зникали лякливі Гну. Навіть дурненькі та довірливі Крі зі всіх лап втікали у свої нори. Вони подовгу не виходили на поверхню, очікуючи, коли Великий Хар забереться геть із Долини. Перелякані до смерті діти Племені спішно втікали до своїх печер або забивались у розщелини скель. Там вони тремтіли там від страху за своє життя, боячись покинути свої криївки навіть після того, як злісне ревіння хижака стихало у далечіні.

      Удари важких довбень не були страшні Великому Хару. Гострі списи відскакували від його кістяної броні, а їхні гострі наконечники безжалісно затуплювались від ударів. Здавалось, що Великий Хар навіть не відчував ні ударів довбень, ні уколів списів.

      О-о! Гор добре пам'ятав Великого Хара. Пам'ятав його гострі ікла, що перемелювали тіла нещасних дітей Племені, наче травинки. Пам'ятав його жахливе ревіння, від якого здригалися гори і обсипалося листя з дерев.

      Як тільки Великий Хар заставав когось з дітей Племені на відкритій місцевості, він з надзвичайною для такого велета швидкістю наздоганяв його і безжалісно вбивав блискавичним ударом своїх жахливих лап. Після того він одразу ж розривав свою нещасну жертву і пожирав її. Та поки зуби пережовували здобич, його червоні від постійної люті очі уважно поглядали на всі боки у пошуках нової жертви. Горе було тому, хто потрапляв у поле його зору. Порятунку для такого вже не було. Великий Хар не заспокоювався доти, поки не наїдався досхочу. А декількох нещасних, розтерзаних мешканців Долини він завжди забирав із собою.

      Але давно вже не було у Долині Великого Хара. З часу його загибелі Гор встиг вирости і стати дорослим самцем. Він був одним з найсильніших серед дітей Племені. Цілком можливо, що й найсильнішим. По праву сильного він міг би стати вождем. Але ніколи до того не прагнув. Тому жодного разу й не бився з іншими претендентами на це місце.

      Гор завжди поблажливо ставився до тих, хто, що б там не було, намагався досягти зверхності над іншими дітьми Племені своїми кулаками. Навіщо йому це? Адже плодів у Долині вистачало для всіх – і для маленьких дітей, і для зелених юнаків, і навіть для древніх старців, які пам'ятали ще ті часи, коли Мати була молодою і коли все довкола було зовсім іншим. Риби у струмках та в Річці для Гора також було більше ніж досить. Лише тикни списом, і вона затріпочеться на його вістрі. Без особливих зусиль можна було спіймати декілька Крі і, засмаживши їх на вогнищі, наїстися досхочу. То навіщо ж Гору воювати зі своїми одноплемінниками за право бути головним СКАЧАТЬ