Десята заповідь. Валерій Фурса

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Михайлівна. – Поранили тільки. Важко поранили Василя Степанчука.

      – Це бізнесмена нашого новоявленого? – ніби зрадівши несподіваній новині, навіщось перепитав міліціонер. – Того, що лісопилку у лісництві влаштував? Хто б міг подумати?… Але, якщо його тільки поранено, то нам тут і робити нічого. Коли до себе прийде, то сам свого кривдника знайде. Сам же його й покарає. За ним не заржавіє…

      – Ти б, Макаре, менше язиком молов! Краще ділом займись, якщо ти хоча б на якесь діло придатний, – обрізала його Михайлівна.

      – Но, но, но! – сердито прикрикнув на неї представник закону. – Посадову особу при виконанні ображаєш! До «кутузки» захотіла?

      – А ти на мене не нокай! Не запряг! І кутузкою своєю мене не лякай. Я вже стільки разів лякана, що тепер нічого не боюсь. А тебе – то й поготів. Приїхав діло робити, то й роби! Чи ти тільки зі мною лаятись будеш?

      – Ти поговори ще у мене, колючка будякова! Чому пораненого забрали, нас не дочекавшись?

      – Та чи ти з дуба впав, лейтенанте?!. П’яний ти, чи температура раптом піднялась, що дурниці такі верзеш? Дитя мале знає, що пораненого рятувати треба, а не твого приїзду очікувати. Ось тут він лежав. Лицем донизу. Куля у груди, трохи вище серця попала, і зі спини вийшла.

      – Ти, Михайлівна, так гарно все розповіла, ніби сама у нього стріляла…

      – Пояснила, бо кров спиняла, рану його перев’язувала. Та що з тобою говорити? Невже у вашій міліції нікого більш путнього не знайшлося? Один поліцай-Макар у міліції штани протирає?

      Михайлівна навіть сплюнула спересердя. А люди, що стояли довкола, сердито загомоніли, поминаючи нерадивого міліціонера не зовсім добрим і далеко не тихим словом.

      – Ти таки напросишся у мене на неприємності. Навіть стаття у кодексі відповідна є. «Образа власті» називається.

      Тут вже й інші не стримались. А старий Семенович від обурення навіть трохи заїкатися почав:

      – Т-ти д-довго ще б-будеш з ж-жінкою л-лаятись? М-може хочеш, щоб я, як депутат р-райради, т-тебе на с-сесію викликав, д-де т-тебе люди про роботу твою з-запитають? Теж мені, власть з-знайшлася! Задрипана…

      На сесію районної ради Макарові явно не хотілося. Тому він, наскільки міг, приглушив свій гнів. Але й далі продовжував щось тихо бурмотіти у свої кущисті вуса. Мовчки бродив двором, заглядаючи у всі закутки, невміло намагаючись створити видимість того, що дійсно щось шукає. Навіть ліхтариком у деяких місцях присвічував, хоча вже й ранок наступив.

      – А хто і звідки стріляв? – мов Пилип з конопель, знову запитав у присутніх.

      – Матінко моя! Знову за рибу гроші! А ти для чого сюди приїхав? Чи тобі тільки покататися захотілося? – Михайлівна просто таки палахкотіла від люті.

      – Тут людину мало не вбили, а він у дитячі питання бавиться! Шукай, іроде, звідки стріляли! І не виводь мене із себе! А то не подивлюсь, що на тобі хворма висить.

      – Форма моя не висить, а на мене одягнена, – з наголосом на останньому слові мовив Макар.

      – Може, СКАЧАТЬ