Ігри долі. Іванна Боразан

Чтение книги онлайн.

      Тому не дивно, що зі своєю проблемою Аня звернулася саме до неї. Цією проблемою було кохання. Можливо, не для всіх кохання є проблемою. Якщо чесно, в ідеалі кохання взагалі не вважається проблемою, скоріше навпаки. Але це в ідеалі, а як ми вже знаємо, життя не завжди ідеальне, тому інколи кохання буває проблемою, особливо якщо це кохання ще й невзаємне.

      Батьки, особливо мама, бачачи переміну поведінки своєї дочки, намагалися вивідати, у чому ж причина? Але, та де там! Аня завжди вміло відходила від відповіді або говорила, що все гаразд, просто стомилася після роботи. Ну, як же сказати мамі, що вона безтямно закохана у свого директора? Що коли він поруч, її серце несамовито калатає, а руки пітніють. Заради нього вона готова на все. Вона вже стомилася придумувати способи, щоб привернути його увагу до неї. Та, здавалося, Ніколас бачить її тільки в ракурсі своєї помічниці як ще одного працівника, який бездоганно виконує свою роботу. А так хотілося, щоб він поглянув на неї ніжним поглядом, щоб дивився на неї як на жінку, а не як на бездушного робота, який виконує його накази. А як же її почуття? Та хіба він міг звернути увагу на неї, коли біля нього крутяться такі кралі, яких він міняє, коли захоче. Ну, чому вона закохалася саме в нього? Та серцю не прикажеш. Ми не можемо обирати, кого нам любити, а кого ні. Це вибір нашого серця. І нам залишається тільки коритися його бажанню, хоча інколи це і приносить нам біль.

      За розрадою і порадами Анюта у свій вихідний пішла до Оксани. Вона жила на поверх нижче. Після того, як Аня почала працювати на фірмі Ніколаса Харта, вони майже не зустрічалися. Тому з винуватим виглядом і величезним тортом наша героїня подзвонила у двері Оксаниної квартири. Відчинила їх її мама, ввічлива жіночка років 45, також маленького росту, як і дочка. Анна привіталася і запитла, чи дома Оксана.

      – І тобі доброго дня, Анюто, – відповіла пані Світлана, – давно тебе не бачила. Я рада, що ти до нас завітала. А Оксана у себе в кімнаті. Я думаю, що вона також буде рада тебе бачити.

      – Сподіваюся, – з надією сказала Аня. І попрямувала до кімнати Оксани, яка була у кінці невеличкого коридору.

      Як і сім’я Анни, сім’я Оксани не була дуже заможною, такі собі «середнячки», тому вишуканістю своїх апартаментів не вирізнялися. Хоча у них і не було на стінах картин Моне, а меблі не були антикваріатними, за те у них було так затишно, що будь-які королівські палаци втрачали свої привілегії перед цією квартирою.

      – Привіт, – промовила Анна, заходячи до кімнати.

      – Привіт, – відповіла Оксана, не піднімаючи голови від комп’ютера.

      Після цих привітань у кімнаті запанувала тиша, це дозволило Анні пройтися поглядом по кімнаті. Нічого не змінилося. Таке ж спартанське облаштування кімнати. Оксана надто практична людина, тому нічого зайвого не любить. Тут тобі тільки найнеобхідніші речі: диван, на якому вона спить, робочий стіл, два стільці і невеличка гардеробна шафа, ще на столі комп’ютер СКАЧАТЬ