Пророк. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Мені тринадцятий минало.

      Я пас ягнята за селом.

      Чи то так сонечко сіяло,

      Чи так мені чого було?

      Мені так любо, любо стало,

      Неначе в Бога..

      Уже прокликали до паю,

      А я собі у бур’яні

      Молюся Богу… І не знаю,

      Чого маленькому мені

      Тойді так приязно молилось,

      Чого так весело було.

      Господнє небо, і село,

      Ягня, здається, веселилось!

      І сонце гріло, не пекло!

      Та недовго сонце гріло,

      Недовго молилось…

      Запекло, почервоніло

      І рай запалило.

      Мов прокинувся, дивлюся:

      Село почорніло,

      Боже небо голубеє

      І те помарніло.

       Поглянув я на ягнята —

      Не мої ягнята!

      Обернувся я на хати —

      Нема в мене хати!

      Не дав мені Бог нічого!..

      І хлинули сльози,

      Тяжкі сльози!.. А дівчина

      При самій дорозі

      Недалеко коло мене

      Плоскінь вибирала,

      Та й почула, що я плачу.

      Прийшла, привітала,

      Утирала мої сльози

      І поцілувала…

      Неначе сонце засіяло,

      Неначе все на світі стало

      Моє… лани, гаї, сади!..

      І ми, жартуючи, погнали

      Чужі ягнята до води.

      Бридня!.. а й досі, як згадаю,

      То серце плаче та болить,

      Чому Господь не дав дожить

      Малого віку у тім раю.

      Умер би, орючи на ниві,

      Нічого б на світі не знав.

      Не був би в світі юродивим.

      Людей і [Бога] не прокляв!

      Не гріє сонце на чужині,

      А дома надто вже пекло.

      Мені невесело було

      Й на нашій славній Україні.

      Ніхто любив мене, вітав,

      І я хилився ні до кого,

      Блукав собі, молився Богу

      Та люте панство проклинав.

      І згадував літа лихії,

      Погані, давнії літá,

      Тойді повісили Христа,

      Й тепер не втік би син Марії!

      Нігде невесело мені,

      Та, мабуть, весело й не буде

      І на Украй[ні], добрі люде,

      Отже таки й на чужині.

      Хотілося б… та й то для того,

      Щоб не робили москалі

      Труни із дерева чужого,

      Або хоч крихотку землі

      Із-за Дніпра мого святого

      Святії вітри принесли,

      Та й більш нічого. Так-то, люде,

      Хотілося б. Та що й гадать…

      Нащо вже й Бога турбовать,

      Коли по-нашому не буде.

      Гори мої високії,

      Не так і високі,

      Як хороші, хорошії,

      Блакитні здалека.

      З Переяслава старого,

      З Виблої могили,

      Ще старішої… мов ті хмари,

      Що за Дніпром сіли.

      Іду СКАЧАТЬ