Міфологія. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Одного разу Гільгамеш вирішив здійснити дуже сміливу ідею. Він наказав мудрецям підготувати план побудови фортечних мурів. Високі та міцні стіни Гільгамеш хотів звести навколо всього міста Урук. Жоден ворог не зміг би здолати цих мурів.

      До будови Гільгамеш прикликав усе населення міста – чоловіків, жінок та дітей. Хтось копав котлован для фундаменту, хтось випалював цеглу – люди працювали з ранку до ночі, і сам Гільгамеш відміряв час для відпочинку. Ніхто не смів думати про щось інше, окрім будівництва. Цілі родини поневірялися на величезному просторі будівлі. Батько не бачив сина, мати – доньки, а чоловік – дружини. Ніколи було розмовляти, вести дружні бесіди, радіти – весь час поглинала тяжка праця. Гільгамеш поспішав і не давав спочинку ні собі, ні людям. День закінчувався під зорями, будівничі падали від утоми і засинали серед своїх знарядь праці, а щойно сходило сонце – цар уже підіймав своїх підданих і роздавав їм робочі завдання. Міські мури зростали, але водночас зростало і невдоволення усіх, хто працював на будівництві. Нарікання, скарги і гнів людей доносилися і до богів. Зібралися боги і почали міркувати, як допомогти людям. Але на землі не було людини, яка була б здатна зрівнятися силою з Гільгамешем.

      – Тільки ти можеш допомогти людям Урука, – сказали вони богині Аруру, – сотвори людину сильнішу за Гільгамеша. Ми відправимо її на землю, нехай Гільгамеш з нею змагається.

      Вимивши руки, богиня Аруру взяла шмат глини, змочила його власною слиною і виліпила кремезного чоловіка. Так вона створила могутнього воїна і дала йому ім’я Енкіду. Боги послали його на землю, де він мав дочекатися, коли здійсниться його призначення.

      Довго Енкіду жив серед пасовиськ поруч з газелями та іншими дикими тваринами. Він заприязнився з ними і пив воду з тих же водойм, що й вони. Він не знав людей, не знав про існування міст, не знав смаку хліба. Він їв траву, як дикі тварини, і все його тіло поросло шерстю. З голови його вільно спадало волосся, на щоках його росла щетина, але ніхто його не стриг, не голив. Він не знав того, що люди називають щастям, і все-таки він був щасливий і вдоволений.

      Якось до тих країв завітав чужоземний мисливець. Зрадів незліченним стадам тварин і повсюди, де він був, розставляв тенета і копав ями, щоб до них потрапляли звірі. Але на другий день, коли мисливець пішов зібрати багату здобич, він побачив, що його тенета розірвані, а ями – засипані. Над останньою ямою він побачив велетня Енкіду, який засипав її, щоб його улюблені тварини не зазнали шкоди. Вигляд невідомого велетня перелякав мисливця, і він кинувся тікати, покинув незнайомий край і повернувся додому без здобичі.

      – Я був у краях, де безліч дичини, – поскаржився він своєму батькові, – і все ж таки повернувся з порожніми руками. В тій землі оселився якийсь грізний силач. Він заріс шерстю, як звір. Він захищав тварин і не дав мені пополювати. Один лише вигляд його наводить жах, його ніхто не здолає.

      – Сину СКАЧАТЬ