По той бік світла. Юлія Шеко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ньому відбивається крупна та висока жіночка років сорока п’яти, з прогалинами сивого волосся на круглій голові із міцною шиєю.

      Усвідомлюю, що у такому вигляді вони навряд чи впізнають мене…

      Я зустрічаю Вадима біля під’їзду. Він сидить на лавці та гортає вранішню газету – його улюблене заняття і найважливіший пунктик у проводженні вільного часу. Він кидає на мене стрімкий, байдужий погляд та знову поринає у читання, в той час як у мене вибухають всередині блискавки.

      Ось він, поруч. Я можу торкнутися його руки чи щоки, але не здатна це зробити. Можу тільки уявляти як він відреагує, коли сорокарічна незнайомка неосяжних розмірів кинеться на нього з раптовими обіймами.

      – Вадим? Я можу з вами поговорити?

      Мій голос скреготить від натуги та надмірного паління, до якого я сама ніколи не відчувала тяги. Цікаво, чия зовнішність дісталася мені? Чи не зустріну я випадково когось з «її» знайомих?

      – Ви хто? – грубо питає він.

      У його очах відбивається обережність та засторога, яка перемішується густими краплинами далекого смутку.

      – Мене звати… Азалія, – вигадую на місці.

      – Дуже приємно, але зараз не найкращий час для знайомств, – говорить він і знову засовує ніс у щоденне видання.

      – Розумію, – кажу я, адже й справді знаю як йому важко зараз доводиться.

      Він виглядає пригніченим та розгубленим, мовби кошеня, якого щойно відлучили від материних грудей. Що робити? І що буде далі?…

      – Я хотіла поговорити з вами з приводу Каті.

      Вадим виструнчується одразу ж як чує моє ім’я.

      – Про що саме? – здивовано питає він.

      – Справа у тому, що я шукаю її вбивцю… – простягаю я і бачу як звужується його обличчя.

      Він, ніби, не вірить мені.

      – Вона померла від серцевого нападу, – тихо каже він. – Яке ще вбивство?

      – У нас є підозри, що ваша наречена померла завдяки чиїйсь допомозі.

      – У кого це – «у нас»? – ставить Вадим цілком резонне питання.

      Він завжди відрізнявся надмірною обережністю, особливо в контактах із незнайомцями.

      – У караючих органів, – ляпаю я і розумію як безглуздо звучить моя відповідь.

      Але, Вадим, здається, пропускає її повз вуха.

      – Ви з карного розшуку?

      Я киваю головою, бо не наважаюся збрехати йому в очі – нехай він сам довигадує собі те, що вважатиме за потрібне.

      – І що? Ви вважаєте мене її вбивцею?

      У його сірих очах з’являються промені зухвалості та виклику, а вуста міцно стискаються у тонку лінію.

      – Під підозрою знаходиться кожен, хто тісно спілкувався із Катею, але зараз я лише бажаю поспілкуватися із усіма її близькими людьми.

      Я бачу, що його напруга поступово зникає, звільняючи місце для інших емоцій. Страх, гнів, відчай? Я до кінця не можу зрозуміти що саме він зараз відчуває.

      – Добре, питайте, – здається він і зазирає мені СКАЧАТЬ