Сонячний Птах. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лютих і надзвичайно небезпечних ворогів моєї країни, що його жертва не буде марною і я охоче додав би до цієї ціни і власне життя. Натомість я закричав у мікрофон:

      – Ми викрадені терористами! Стріляйте в нас! Не дбайте про нашу безпеку!

      Рука Тимоті смикнулася до вимикача, й у ту саму мить він обернувся до заручника. Я думаю, він хотів утрутитися і скасувати страту. Але він запізнився.

      Ніж ковзнув по напруженому горлу, глибоко устромившись у нього під самою щелепою. Кров бризнула, наче з прорваного шланга насоса для поливання саду, вдарила червоним фонтаном, забризкавши нас обох, Тимоті й мене. Цівки густої рідини залили дах кабіни, потім струмочками потекли на підлогу. В інженера вихопився пронизливий зойк, схожий на той звук, із яким вилітає пара з чайника, й повітря з його легень рожевою піною вилетіло з перетятої гортані, забризкавши радіоприймач, звідки пролунав крик:

      – Змініть свій курс на зворотній! Виконуйте мій наказ! Виконуйте негайно, бо я стрілятиму.

      Тимоті вилаявся, вихопивши мікрофон із моїх рук. Я кричав і пручався, намагаючись скинути із себе пута:

      – Ви тварюки! Брудні й криваві тварюки-вбивці!

      Один із банди підняв автоматичний пістолет, щоб вистрелити мені в обличчя, але Тимоті підбив його руку.

      – Заберіть його звідси! – Він змахнув головою, показуючи на труп інженера, який досі сіпався й хвицав ногами, і його витягли в багажний відсік.

      – «Міраж» атакує! – крикнув Роджер із кабіни, й ми побачили срібну цятку, яка летіла навперейми нашому курсу.

      Тимоті схопив мікрофон і підніс його до рота. Його обличчя було забризкане кров’ю інженера.

      – Не стріляйте! – вигукнув він. – У нас на борту заручники!

      – Атакуйте! – заволав я, смикаючись і пручаючись у своїх путах. – Вони однаково нас уб’ють! Відкривайте вогонь!

      «Міраж» круто злетів угору попереду нас, не відкривши вогонь, й завис, завиваючи, за кілька футів над нашими головами. «Дакота» хиталася й підстрибувала в зоні зниженого тиску. Я ще волав і пручався, намагаючись скинути з себе пута. Я хотів дістатися до них. Сталевий стілець розхитувався в обидва боки. Я вперся ногами у стінку фюзеляжу й відштовхнувся від неї з усієї сили. Стілець трохи зігнувся, а мій охоронець знову підняв пістолет-автомат.

      – Ні! – закричав Тимоті. – Він потрібен нам живий. Скажи Мері, щоб вона принесла морфій.

      «Міраж» звернув убік, потім зробив коло й завис на відстані ста футів від нашого правого крила. Я міг бачити, як пілот безпорадно дивиться на нас крізь ілюмінатор.

      – Ви розмовляли з доктором Кейзином, – застеріг Тимоті пілота реактивного винищувача. – І ми маємо на борту ще чотирьох заручників. Ми вже стратили одного білого заручника й не завагаємося стратити наступного, якщо ви й далі поводитиметеся вороже.

      – Вони все одно нас уб’ють! – закричав я, але Тимоті урвав контакт.

      Їх знадобилося п’ятеро, щоб утримати СКАЧАТЬ