Сонячний Птах. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сто миль від найближчих поверхневих вод? Забудь про це, Бене! Ти знаєш так само, як і я, що йдеться про…

      – Не кажи цього, – майже викрикнув я й, підскочивши з м’якого, обтягнутого шкірою стільця, перетнув темну кімнату й схопив його за руку, перш ніж до мене дійшло, що я до нього підбіг. – Не кажи цього, – повторив я. – Бо інакше нам не пощастить.

      Я завжди заникуюся, коли збуджений, але це найтерпиміша з моїх фізичних вад, і я давно перестав про неї думати.

      Лорен знову засміявся, але з відтінком того неспокою, який завжди охоплює його, коли я рухаюся надто швидко або виявляю силу своїх рук. Він нахилився наді мною й розігнув мої пальці, що загрузли в його передпліччі.

      – Пробач – я тобі зробив боляче? – запитав я, послабивши хватку.

      – Ні.

      Але він розтирав своє передпліччя, коли підійшов до панелі приладів і вимкнув проектор, потім натиснув на вимикач у стіні, й ми стояли й кліпали очима, дивлячись один на одного в яскравому електричному світлі.

      – Мій маленький єврейський гномику, – усміхнувся він. – Ти мене не одуриш. Ти так хвилюєшся, що намочив у штани.

      Я подивився на нього, засоромлений силою свого нервового зриву, але досі схвильований і збуджений.

      – Де це, Ло? Де ти знайшов цю картину?

      – Я хочу, щоб ти спочатку визнав мою знахідку. Піди на ризик бодай один раз у житті. Я хочу, щоб ти мені сказав «так»… А потім і я скажу тобі щось іще, – піддражнив мене він.

      – Ну, гаразд. – Я відвів погляд убік, добираючи слова. – На перший погляд, твоя знахідка здається цікавою.

      Він відкинув назад велику голову з золотавим волоссям і гучно зареготав.

      – Ти маєш сказати мені щось переконливіше. Спробуй-но ще.

      Його регіт я витримати не можу, й відразу засміявся й сам. Хоч я чудово усвідомлював, що мій пташиний сміх був майже нечутний на тлі його реготу, лункого, мов іржання жеребця.

      – Мені здається, – засопів я, – ти, схоже, знайшов те, що ми давно шукаємо…

      – Ти мій розумник! – заволав він. – Мій чудовий маленький розумник!

      Минуло чимало років, відколи я бачив його таким. Урочиста маска банкіра спала з його обличчя, усі турботи фінансової імперії Стервесантів були забуті в цю мить обіцянки й тріумфу.

      – А тепер скажи мені, – запитав я благальним голосом, – де ти його знайшов?

      – Ходи зі мною, – сказав він, і ми підійшли до довгого стола під стіною.

      На ньому була приколота на зеленому сукні велика мапа. Стіл був високий, і я швидко заліз на стілець і нахилився над ним. Тепер я був майже на одному рівні з Лореном, який стояв поруч зі мною. Ми уважно роздивлялися мапу.

      – Аеронавігаційна зйомка серії А. Південна Африка. Мапа номер п’ять. Ботсвана й Західна Родезія.

      Я швидко її оглянув, шукаючи якоїсь позначки, – можливо, хрестик або риску, зроблену олівцем.

      – Де вона? – запитав я. – СКАЧАТЬ