Прощальник. Валерій Гаєвський

Чтение книги онлайн.

      – Фортуна з Лугу!

      По короткому часі бічні дверцята у брамі відчинилися, й господар обережно витяг уперед ліву руку з ліхтарем, затискуючи у зігнутій правиці пістоль.

      – Боже милосердний! – протяг дещо спантеличено. – Та це ж Фесько!

      На тому колишні низовики обнялися, поцілувалися й трішки потримали один одного в руках.

      Промінь ліхтаря й справді вихопив біля призьби пишний кущ, увінчаний синіми квітками; пучок засушених васильків був прив’язаний і до цвяха над вхідними дверима.

      – Агов, Катре, – гукнув Лоза, зайшовши першим до просторої світлиці, – а ну ж покажи, як я тебе покозачив. Дай нам настоянки чи запіканки, аби ми одразу – помолодшали.

      Зустрічай по-християнськи дорогого гостя.

      Нахиливши голову, щоб не зачепитися тім’ям об одвірок, із сусідньої кімнати вийшла висока струнка чорнявка. Попри пізню годину на голові мала парчевий очіпок, а високі тугі стегна обтягувала розшита шовком біла плахта.