Князь-варвар. Ігор Макарук

Чтение книги онлайн.

      – Я княжич, такий же як і ви, – промовив гордливо Володимир, піднявши догори підборіддя, намагаючись відстояти своє кровно-княже право. – Я син Великого князя київського Святослава Ігоровича…

      – Можеш себе величати ким завгодно, байстрюче, але насправді ти син брудної служниці, тому не маєш ніякого права називатися княжичем, – наче вирок проголосив Ярополк таким голосом, наче він вже Великий князь, а тоді різко, намагаючись налякати Володимира, наказав: – Ставай на коліна перед княжичами, син блудниці.

      Володимир не міг вже зносити болючі та принизливі образи, він відчув, що може зараз розплакатися. Сльози хвилею, із глибини душі, від самого серця почали накочуватися до очей. Тому, щоб не розплакатися перед жорстокими братами, Володимир різко розвернувся і побіг у бік річки, до піщаного берега. Він мав надію, що брати залишать його в спокої, вони вже достатньо його принизили, тому не побіжать за ним. Але він помилявся, старші і дужчі брати швидко наздоганяли його.

      Володимир відчув сильний поштовх у спину, від якого він спіткнувся і, зробивши ще декілька кроків, з розмаху боляче упав обличчям у пісок, відчувши, як піщинки заскреготали між зубів. Біль від поштовху і падіння розбігся по усьому тілу малюка.

      «Вони хочуть мене вбити!» – жахлива думка промайнула в голові малого Володимира. І ця думка посилилася непереборним страхом упереміш із лютою ненавистю, яка прорізала його свідомість в ту мить, коли Ярополк взяв його за комір сорочки і різко шарпнув. Край натягнутого комірця уп’явся в горло Володимира, заважаючи йому дихати. Малий княжич закашлявся і заплющив очі, не маючи наснаги протистояти, своєму, як він вважав, братові-вбивці.

      Але Ярополк не мав на меті вбивати молодшого брата, його душа жадала іншого. Він бажав продовжити глум і приниження, поки що набагато слабшого за нього Володимира. Він підняв його за комір і поставив перед собою на коліна, задоволено усміхаючись від потішеного жорстокістю самолюбства.

      – Вклоняйся до ніг майбутньому Великому князю цієї землі, син блудниці, – прохрипів розгарячілий Ярополк, не замислюючись до яких наслідків, у майбутньому, може привести ця наруга.

      А Володимир, важко дихаючи, примружив очі і спідлоба, з ненавистю глянув на свого кровного кривдника. В цю мить біль за образу і злоба почали перемагати страх. Він скреготнув зубами, збираючи докупи пісок, який там застряг.

      – Ось тобі твоя земля, невігласе, – відчайдушно і безстрашно прохрипів Володимир і виплюнув зібрані піщинки, які скреготіли на зубах, Ярополку на його вузькі штани.

      Побачивши це, Ярополк оскаженів. Важко задихаючись від люті, він з усього розмаху вдарив Володимира по обличчю. Кров бризнула із носа і розбитих губ. Володимир здригаючись впав на землю і закрив болюче обличчя обома долонями.

      Ярополк же почав бити ногами тіло майбутнього Великого князя київського СКАЧАТЬ