Сім’я Оппенгеймів. Лион Фейхтвангер

Чтение книги онлайн.

      – Чи подобається вам цей бюст, колего? – ввічливо спитав ректор.

      – Мені більше подобається інший, – розтягуючи слова і квакаючи по-східнопрусському, навпрямець заявив новий учитель, вказуючи на бюст іншого потворного чоловіка – на голову прусського письменника і короля Фрідріха.

      – Я розумію, пане ректор, – продовжував він, – чому ви проти великого короля поставили погруддя його антипода. З одного боку, людина високого розуму в усій її величі, а з другого – інтелектуальна бестія в усій її жалюгідності. Велич німецького духу підкреслюється цими контрастами. Але дозвольте, пане ректор, прямо вам сказати: мені було б неприємно цілими днями мати перед очима морду цього галла.

      Пан Франсуа усміхався як міг ввічливіше. Важко було знайти спільну мову з цим учителем.

      – Напевне, нам час до класу, я хочу вас познайомити, – сказав він.

      При вході ректора і нового вчителя учні підвелися. Ректор Франсуа виголосив коротку промову, більше про покійного доктора Гейнціуса, ніж про доктора Фогельзанга. Він полегшено зітхнув, коли двері відокремили його від нового вчителя.

      Поки ректор говорив, доктор Фогельзанг стояв виструнчившись, груди колесом, нерухомо втупивши вперед погляд тьмяно-блакитних очей. Після виходу Франсуа він сів, усміхнувся, намагаючись здаватися привітним.

      – Ну, хлоп’ята, – сказав він, – давайте знайомитися. – Покажіть-но, що у вас тут робиться.

      Більшості класу на перший погляд новий учитель не сподобався. Високий комірець, конвульсійна молодцюватість – це в пошані у них. Провінція, та ще й найглибша, – вирішили вони. Але перші слова Фогельзанга не можна було назвати невдалими, тон був теж не гірший.

      Фогельзангові пощастило. У класі якраз розбирали «Тевтобурзький бій» Граббе, твір німецького напівкласика з першої половини XIX століття, твір сирий, з філософського погляду слабенький, але пройнятий справжньою дикою силою, подекуди дуже образний. Тевтобурзький бій – це бучний виступ німців на арену історії, це перша велика перемога німців над галлами була улюбленою темою Бернда Фогельзанга. І ось він наводить порівняння між оспівуючими «Бій» творами Граббе, Клопштака, Клейста. Запитань він майже не ставить, говорить сам. Він не з тих, хто спиняється на тонкощах, його не цікавлять, як покійного Гейнціуса, відтінки, він намагається лише запалити клас своїм натхненням. Він тримає себе по-товариському, насамперед хоче встановити, наскільки клас обізнаний з патріотичною поезією. Хтось згадав про клействіський дикий гімн «Німеччина своїм синам».

      – Розкішний вірш! – вигукнув гаряче Фогельзанг.

      Він знав його напам’ять і тут-таки продекламував кілька сильних строф, сповнених безумної ненависті до галлів: