Руденька. Юля Пилипенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Поки він це говорив, у моїй слухавці вже лунав голос Елі, яка, як вона сказала, чекає мене біля якогось виходу чи входу…

      – Елічко, напроти мене величезний лайт Forbes’а… ти бачиш його? Я прошу тебе… поквапся… – серйозно сказала я.

      – Юлько, я бачу Forbes… я біля нього… – розгублено відповіла моя подружка.

      Я роззирнулася навкруги… і все зрозуміла:

      – Елічко… тут два Forbes’и… так от, я біля другого… метрів за чотириста… і в мене тридцятикілограмова валіза, тому краще ти до мене… і на таксі.

      І в цю мить до мене на допомогу приспіли мої «нові друзі»:

      – Ррруденька, ми тебе підвеземо, куди скажеш, – запропонував «інтересний чоловік».

      – Мене зустрічають, – сухо відповіла я.

      – Ррруденька, а що ти забула в Ризі? – Мені подобалось оте його «р», і він чомусь щодалі менше діяв мені на нерви.

      – Я прилетіла на «Хвилю».

      – А нащо тобі ракетки? – він не вгамовувався.

      – Мені сказали, що буде турнір «зірки плюс професіонали», і я хочу пограти… до речі, ваш Сафін теж має брати участь. – Мені хотілося йому помститися за його «гумор».

      – Марат? Буде в Юрмалі? Ти точно знаєш? – Він цікавився цілком серйозно.

      – Не знаю. Мені однаково. – Я роззиралася навсібіч, видивляючись Елю або таксі.

      – Ррруденька… я познайомлю тебе з Сафіном.

      «Ідіот», – подумала я і ще раз набрала Елю, яка сказала, що буде «вже за секунду». Мій терпець от-от мав урватися.

      – Ррруденька, а де ти житимеш?

      – У якомусь готелі. Ви бували раніше в Ризі та Юрмалі? – Я вирішила атакувати.

      – Так… звичайно, – у його голосі почулося здивування.

      – Де краще жити? У Ризі чи Юрмалі? – я не замовкала, затягуючи час.

      – У Ризі добре жити, в Юрмалі – тусити. – З інтонації його голосу було зрозуміло, що він не понтується. – І ти від нас не відкараскаєшся у такий спосіб. Ми почекаємо, поки тебе заберуть.

      – До речі, я теж у Ризі вперше, – раптом гордо видав «симпатичний тип», який до цього говорив по телефону.

      Я не зрозуміла, чого це він раптом вихватився, і нарешті побачила Елю… Мовчки обернувшись, я підхопила валізу і поспішила їй назустріч. Перше, що я змогла сказати, було не «привіт», а «швидше». Еля нерозуміючими очима подивилася на мене і з реготом сказала: «Останнього разу я чула від тебе подібне, коли ми втікали в Парижі від діджея Равіна».

      Ми вже майже підійшли до таксі. Моя подруга запропонувала покурити і дістала дві сигарети. Я з радістю погодилася… Все було позаду… Попереду тільки Юрмала… «Нова хвиля»…

      – Ррруденька, маленька, тебе зустріли? – пролунав уже знайомий «інтересний» голос у мене за спиною.

      – Так, дякую… Все чудово… – Я чомусь не була здивована появою моїх нових знайомців.

      – А навіщо ти куриш? Зараз же викинь сигарету! Ти ж у теніс граєш! Мені тебе ще з Сафіном знайомити… – СКАЧАТЬ