Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і не втримав. Пляшка впала на підлогу і забулькала. Він коротко розмахнувся й іншою рукою дав їй лункого ляпаса. Голова смикнулася. Обличчя вмить стало блідим. Сталін іще раз запитав з погрозою:

      – То вам тепер усе зрозуміло? – голос звучав холодно і жорстко.

      – Так, товаришу Сталін, – стримуючи ридання, відповіла Віра Давидова і забилася в куток дивана, обхопивши руками коліна. Її очі намагалися знайти на його обличчі хоч тінь співчуття, але дарма. Його обличчя було кам’яним.

      Вона, жінка, в яку були закохані мільйони чоловіків у СРСР, для Сталіна значила не більше, ніж перша-ліпша посудомийка. І зараз Віра Давидова не сумнівалася, що знаходиться за крок від смерті. Або, як мінімум, за крок від табору десь на березі повноводної Ангари, де її за пачку цигарок «Біломорканал» буде мати перший-ліпший урка. А що буде з її дитиною?

      Сталін задоволено кивнув. З її зляканого обличчя було видно, що вона все зрозуміла. Ось і чудово: ця зваблива тварючка повинна знати своє місце! Натягнув галіфе і кітель. Кілька разів чиркнув сірником, нарешті розкурив люльку і пішов, гримнувши дверима.

      Розділ 3

      «Ми всі чекаємо обіцяного вторгнення. Риби теж чекають».

Вінстон Черчилль(з розмови з міністром закордонних справ Ентоні Іденом про можливе вторгнення Німеччини на Британські острови, березень 1940 року)* * *

      11 березня 1940 року, 19 год. 10 хв

      Лондон

      А тиждень тому перший лорд адміралтейства, 64-річний лисий товстун Вінстон Черчилль, девізом якого було: «Пять-шість сигар на день, три-чотири склянки віскі й ніякої фізкультури», у своєму лондонському будинку на Давнінґ-стріт, 10, приймав керівника британської розвідки МІ-6 Стюарта Мензіса. Мензіс – 50-річний худорлявий, вибритий до блиску чоловік з блідим обличчям, русявим волоссям і ледь помітною лисиною – сидів прямо, на краєчку крісла, як і треба було сидіти перед майже новоспеченим прем’єром Великої Британії. На перший погляд, Мензіс нагадував не розвідника, а директора банку, що прийшов з доповіддю до людини, яка цим банком володіє.

      На журнальному столику лежали газети, коробка із сигарами, стояли дві чашки паруючої духмяної кави з молоком і два широких бокали з коньяком.

      Черчилль товстими доглянутими пальцями дістав з коробки коричневу гаванську сигару «Romeo Y Julieta» (цьому сорту він віддавав перевагу серед усіх інших), розмочив її кінчик у коньяці, розколупав сірником. Засунув до рота і лише тоді почав гортати газети – радянську «Правду» і німецьку «Фьолькішер Беобахтер», що їх простягнув йому Мензіс. Обидві газети були офіційними партійними друкованими органами – відповідно ВКП(б) і Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Назва «Фьолькішер Беобахтер» перекладалася як «Народний спостерігач».

      Черчилль, як нерідко бувало, забув запалити сигару і, розглядаючи газету, просто жував її кінець.

      Він знав, що Мензіс не переносив диму сигар, але не збирався обмежувати себе в праві палити де завгодно, коли завгодно СКАЧАТЬ