Сергій Параджанов. Михайло Загребельний

Чтение книги онлайн.

      «Уперше я проходив практику в Києві у режисера І. Савченка на зйомках фільму «Третій удар» рівно десять років тому. У 1949 році я був дипломником ВДІКу і працював у нього ж у картині «Тарас Шевченко». Після закінчення інституту мене було направлено до Київської студії й зараховано асистентом режисера до знімальної групи «Максимко». Потім я був співпостановником фільму «Андрієш».

      Вважаючи, що із спільної роботи важко встановити індивідуальний почерк молодого митця, я не вважав, що маю моральне право подавати заяву до комісії з тарифікації.

      Дирекція студії та партбюро витлумачили цей факт по-своєму, вважаючи, що якості працівника залежать від категорії, яку йому було присвоєно. Лише цим, а не якоюсь особистою ворожнечею до мене я можу пояснити те, що у свій час студією було відхилено усі мої пропозиції, як-от «Севастопольський хлопчик», «Казки про Італію», «12 місяців», «Козак Мамай», «Сліпий музикант».

      Відстоюючи своє право на працю, я користуюся останньою доступною мені можливістю і на сторінках газети звертаюсь до творчої громадськості студії.

      Я прошу розібратися з обставинами, що склалися, бо йдеться не лише про мене.

      Усі пам’ятають події останніх років, які стали причиною того, що нас залишили один за одним талановиті молоді режисери – вихованці І. Савченка, людини, яка так багато зробила для української кінематографії. Це не випадковість, це якась зловісна закономірність.

      Причина цього криється в тому, що на студії втрачено довіру до людей – сучасне, сміливе, партійне не має нічого спільного з тим сліпим та невиправданим, що ми маємо, й що так дорого обходиться нашому колективу.

      Мій учитель І. Савченко не пояснив, як треба писати прохання, він вважав, що митець повинен розмовляти мовою мистецтва. На Київській кіностудії мене позбавлено права голосу, і щоб не сидіти мовчки, я беру в руки перо. Я гордий тим, що мій диплом підписаний і вручений мені людиною, чиє світле ім’я шанується кінематографістами всього світу, чиє ім’я носить наша студія – Олександром Петровичем Довженком…»