Аптекар. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й поховати. Ото з тим папером він і став їздити селами в околицях Львова й правити службу. А що мав язик добряче нагострений, то умів наплести багато чого. Врешті його упіймали й ув’язнили. За шахрайство його чекала страта. І тоді він вдався до жахливого чину: вирішив продати душу дияволу.

      Він проколов пальця і написав кров’ю на папері, що віддається під владу диявола, зрікаючись Господа Бога і Матері Божої, аби-но тільки лихий визволив його з в’язниці. Цироґраф той заховав за пазуху. Диявол не забарився і постав перед ним в образі юнака, порадивши, аби задля свої свободи називав себе в суді священиком. Альберт слухняно виконав цю пораду. Тоді диявол сказав йому, що тепер залишається хіба ножем заколотися або повіситися, коли не хоче смажитися на вогні. Альберта це здивувало, і він показав свого цироґрафа, але диявол сказав, що документ оформлений не так, як належиться. Він дав Альберту папір і перо, а також ножа, аби той надрізав середнього пальця на лівій руці і записав те, що диявол йому подиктує, а щойно тоді він тієї ж таки ночі порятує Альберта.

      Бідолаха повірив і в одному цироґрафі відрікся від Господа Бога, а в другому записав свою душу дияволу, про що на суді признався.

      – І що ви гадаєте? – завершив розповідь суддя, посвячуючи ката в подробиці справи. – Він усіх нас переконував, що дійсно бачив диявола, який приходив до нього крізь стіну. Але чорт був хитрий. Він і не думав визволяти того відступника, а й далі намовляв його повіситися. Що ж – хто має горіти, висіти не буде.

      Катові завше роботи вистачало, бо доводилося катувати і страчувати не лише львів’ян, але й селян та міщан з тих місцевостей, де свого ката не було. Та був ще один обов’язок, який лежав на ньому, – збирати по хатах нечистоти і вивозити за місто. Щоправда, Каспер за цим ділом тільки наглядав, а воза з великою залізною діжею провадили четверо татар, схоплених колись у полон, але жили вони вільно і могли, якби дуже хотіли, чкурнути, проте не чкуряли, а слухняно виконували свою смердячу роботу, вивозячи увесь той скарб за місто й виливаючи у Полтву на радість жабам і ракам, яких розплодилося там стільки, що цілі зграї бузьків, гусей і качок днювали й ночували по берегах та заплавах річки.

      Коли Каспер ще був юнаком, батько часом брав його до Кросна, Стрия чи до Перемишля, де, користаючи з того, що їх ніхто не знав, хутко знаходили веселу компанію і загулювали на два-три дні у якійсь корчмі. Власне у Стрию «Під Короною» накинула на нього ласим оком жвава молодичка, чоловік якої, перебравши міру, звалився під стіл і гучно захропів.

      – Чи не були б ви, паничу, такі ґречні, – звернулася молодичка до Каспера, – аби мого мужа д’хаті занести? Бачу, ви хлоп здоровий, а воно таке хирляве, що далебі не подвигаєтеся.

      І при тому засміялася таким заразливим, таким підбадьорливим сміхом, що Касперові аж усередині щось тенькнуло, коли бачив її очі, що горіли вогнем, від якого уже й увесь він зайнявся та запалахкотів від стіп до вух. Не СКАЧАТЬ