Вікна застиглого часу. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що бабуня милостиво пробачила йому той гріх. Правда, за гускою на другий день прибігла пані Сусликова, бо то була її гуска, але настрій Дзюня від того не погіршився. Найцікавіше те, що та сама гуска знову до нас повернулася. Принесла її пані Сусликова і сказала:

      – Пані Сяню, візьміть си тоту гуску, але я вас дуже прошу, чи не буде ваша ласка вишити ще й мого чоловіка. Бо тая п’янюга мене в гріб заведе.

      А треба сказати, що кого-кого, а п’яниць моя бабуня мала за останніх людей і, не довго роздумуючи, взяла і вишила пана Суслика, і що ви гадаєте? Не минуло й тижня, як пані Сусликова прибігла з другою гускою просити, щоб її чоловіка назад повернули.

      – Що ви мені голову морочите? – відмахнулася бабуся.

      Але моя мама помацала гуску і сказала:

      – Чим-бо то її начинити? Гречкою чи рисом?

      – Не буду я пороти вишиття, – буркнула бабця.

      – Рисом і грибами, – порадив тато.

      – Бійтеся Бога, – захлипала Сусликова. – Хто я тепер? Ні вдова, ні дівка!

      – Мені здається, що ви вдова, – сказав дідо.

      – Ну, то хто мені її заріже? – спитала мама, переводячи погляд з тата на діда.

      – А щоб мене та гуска вбрикнула, то я не буду пороти вишиття! – заклялася бабця.

      – Е-е, буду я панькатися – різати! – скривився тато. – Оно візьму сокиру – чах-чах і капут.

      Тим часом бабуня розправила на столі полотно:

      – Ну, подивіться – та ваш чоловік вийшов як намальований! О, бачите, навіть ноги йому покривила, аби видно було, що п’яний. А тепер я це маю знищити?

      – Сокира в сінях під сходами, – сказав дідо. – Хотів я її нагострити, але забув.

      – Зараз нагострю, – потер руки тато і подався в сіни.

      – Якби цю гуску начинити по-хінському, то ви б і пальці поковтали, – правила своє мама.

      – Не люблю я хінців, – процідив крізь зуби дідо.

      Коли діда вистежили й знову запроторили до цюпи, то був там начальником якийсь чоловік, котрому казали Китаєць. Він мав розвагу викликати серед ночі когось із політичних і тримати струнко до самого рання. Через те дідо, вичитавши щось нове про хунвейбінів, не раз приказував:

      – Як буде війна з хінцями, то я перший на охотника ся зголошу. Маю до них спеціяльний інтерес.

      Китайцям, однак, неймовірно пофортунило, бо мій дідо вмер ще до прикордонного конфлікту.

      – Мій чоловік не був аж таким поганим, – нюняла Сусликова. – Часом, було, за водою піде чи там до крамниці… за молоком…

      – Е-е, – махнула рукою бабця, – де моє не пропадало!

      І таки спорола вишиття. Другого дня пан Суслик набрався, як жаба мулу, і товк пані Сусликову за те, що дурно стратила аж дві гуски.

      Моя бабця висунулась у вікно і закричала:

      – Ти, драню! Як не перестанеш, СКАЧАТЬ