Перли і свині. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

      – А чого? – сказав Мусій тоном ображеної дитини. – Ми тільки-но з нею трахалися. Може, у нас з нею щось вийде?

      – Нічого у тебе з нею не вийде. Можеш валяти. Твоя справа, а я не хочу, щоб Лісовські знайшли на звалищі з перерізаною горлянкою, – сказала вона і налила собі повний фужер «Сапераві», густого і червоного. Я уявив кров, що булькає з моєї перерізаної горлянки, і подолав нудотний напад страху. Я встав і підійшов до вікна: чорна бахрома лісу, суміш дубів, столітніх в’язів, модрин, беріз, підмита широким озером, що на початку вісімдесятих кишіло качками і де лосі з вітром у широких рогах благородним поступом підходили до самого його краю і шумно пили воду; дикі комишеві коти дерли качок і їхні гнізда, а люди, що тут деінде з’являлися, намагалися жити з усім у мирі. Я стояв і дивився, не відчуваючи допитливого погляду Рити і білявки, що зараз сиділа, – відображення в дзеркалі з голеним лобком і сірим непроникним кошачим поглядом звужених по-тваринячи зіниць. Я пошукав поглядом сигару, уникаючи очей самої Рити, що зараз віддавала кислою нудьгою вчорашнього празника. Древній ліс, що завжди лякав мене, несподівано викликав радість, тиху втому і спокій.

      – Нехай говорить, – сказав я. – Хто ви, у біса, такі, щоб йому забороняти. Дві шльондри. Дві суки, що вилизують корита у кого попаде, аби тільки їх гладили не проти шерсті.

      У мене підплила кров до обличчя. Мене крутило, мене нудило, і я нічого не міг із собою вдіяти. Але я знав, що Рита права, як правий Мусій – невиразний товстун, голомозий і булькатий, але котрий належав нашому неписаному братству, що пов’язало нас назавжди. Я стояв і думав про Риту. Дивився на темний ліс, і в мене крутило у паху. Те, що я хотів робити з нею, аж ніяк не входило у плани тримати решту цих двох типів: Мусія і його коханку. Мусій налив собі рівно півсклянки і сказав:

      – Ну так слухайте, і ми тобі його зробимо, нашого верховного…