Птахи з невидимого острова. Валерій Шевчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до столу і, поки безтілесні слуги подавали смажених курчат, соуси й вино, відчував, що підлога починає звично похитуватися під ногами; галерою ніхто не кермував, а весла спали у гніздах. Тепла й темна ніч ховала їх від цілого світу, лише вогонь вітрил та щогли освітлював те, що відбувалося на галері. Апти-паша почув крик та шум і вибіг до передньої лави з шаблею в руках. Він заревів на рабів своїх, як завжди. «Собаки, зрадники! – репетував він. – Сядьте на місця, інакше я вам голови постинаю!»

      Олізар замовк, бо йому причулося: хтось закричав десь глибоко в домі чи надворі – крик летючий та гострий, наче падав зі скелі в провалля олень; крик тонкий, як найтендітніша волосина, але б’ючкий та різкий, наче удар стріли в груди.

      – Що це? – спитав скоромовкою.

      Гальшка чарівно всміхнулася, власне, всміхнулися всі чотири, але відповіла ота, що скраю, та, до якої він найчастіше звертався.

      – Це бавляться наші старі, – мовила спокійно. – Розказуйте, розказуйте, це ж так цікаво.

      Вона взялася обома руками за курча, так само вчинили і її сестри, і від ніжних соковитих тулубців було відірвано чи, власне, відрізано білими, як перла на чолі в дівчат, зубками по добренькому кавалку.

      – Я тоді страшенно розлютився, – мовив Олізар, прислухаючись до того, що діялося в глибині дому чи двору. – Я горлав в обличчя сторопілого Апти-паші всі лайки, які знав на різних мовах. «Ти собака, – горлав я, – турчин проклятий та невірний!» – і кинувся на нього з шаблею, простромивши йому живіт з такою силою, що наш мучитель перекинувся на палубу й шабля моя вбилась у дошки. Товариші мої схопили його за руки й ноги, і він полетів у море…

      Чорний, величезний кажан летів у темряву і не торкнувся моря, бо в море впало тільки нікому непотрібне стерво; чорний кажан мав свій шлях – це його там, у глибині чорного хаосу, чекав пес на ланцюгу, той пес шестиногий, наче жук, і отвір буди його – отвір у вічні підземелля, де на кожну душу чекає хрест.

      Тут же, на галері, кипів бій. Троє яничар стояло на кормі, бо тільки три луки залишились цілі, в решти попалилися тятиви, і пускали по три стріли, які летіли зі свистом і знаходили свої жертви; інші яничари билися на шаблях, але всі повстанці потрапили на галеру не з материних пелюшок: яничари падали один за одним з диким криком та прокльонами…

      То був такий крик, що Олізар підскочив на місці. Він кинувся до дверей, але були вони зачинені. Тоді він повернувся до дівчат, які спокійно сиділи за столом, освітлені кількома свічками. Повернулися до нього й дивилися чи з цікавістю, чи з тривогою, а на вустах позавмирали холодні усмішки. Чотири пречудові панни раптом засміялися до Олізара, а крайня втерла масні вуста тонкою мережаною хустиною.

      – Чому зачинено двері? – спитав він.

      – Щоб ніхто не турбував вас, пане, – спокійно відказала та, крайня.

      – Що це за крик?

      – Це карають пані Павучиху, – зимно, СКАЧАТЬ