на дівок. // Ой дівчина кумина // Поїхала до млина. // Зачепила в сухий пень // Та й стояла цілий день. // Продай, мамо, дві корови, // Купи мені чорні брови, // На колодці стояти // Та на хлопців моргати. // Чом, чом боса ходиш? // Чому чобіт не заробиш? // Ой не жалуй дурнички, // Купи нові черевички! // (Закревский Н. Старосветский бандуриста. – М., 1860. – Кн. 1. – С. 75). // У чотирьох «граючих» рядках 28-ї строфи першої частини «Енеїди» блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (він грав на скрипці). Спробуємо проаналізувати звукову інструментовку рядків. Тут необхідне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодію і наростаючий темп. // «Бандура горлиці бриньчала» – чуються перебори струн бандури в помірному темпі. «Сопілка зуба затинала» – прискорення темпу і підвищення тону; після двох «бринь» попереднього рядка (причому перше тихіше – «ба», друге голосніше – «бринь») – три такти сопілки, кожний голосніший попереднього: «со» (глухий приголосний і голосний), «зу» (дзвінкий приголосний і низький, приглушений голосний), «за» (той же дзвінкий приголосний, але вже в парі з високим голосним). «А дудка грала по балках» – вступає інструмент, голосніший, ніж два попередніх, з іншим забарвленням тембру, росте темп: після «ду-ду» ідуть варіації. // «Санжарівки на скрипці грали» – дальше підвищення темпу і тону. Завдяки нагромадженню дзвінких приголосних та свистячих рядок немов зіграний на скрипці. Вслухаймося у вступні акорди: «с», «н», «ж» – на два такти – «ду-ду» – три перебори пальців скрипаля, три порухи смичка. Звернімо увагу на те, що інструменти починають звучати у певній наступності. Першою – порівняно неголосна бандура, за нею голосніша – сопілка, потім ще голосніша – дудка. І нарешті всіх покриває цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органічний синкретизм, єдність ритму танцю, музики, співу. Пісня для танцю втілює його ритм і дух, без нього вона, як і без мелодії, за висловом Лесі Українки, «тільки наполовину жива». Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття («Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дістанеться й передам») часто фігурують в піснях до танцю, і не просто так, до слова, а тому, що вони є неабиякою складовою частиною святкового дійства. Демонструють не тільки силу і вправність у танці, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам і свиткам присвячений окремий рядок коментованої строфи. // Дробушка – жіноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта – верхній одяг типу спідниці, зроблений із двох, зшитих до половини кусків картатої шерстяної тканини. Святкове вбрання. З народної пісні: // Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю, // Нехай же я подивлюся на плахту-дрібницю. // (Собрание русских народних песен с их голосами. – СПб, 1805. – С. 182).
27
Проворну, чепурну і гарну – народний ідеал дівчини, прикмети названі в порядку їх важливості. Пор. змалювання молодиці Дідони (І, 21), дівки на виданні Лависі (IV, 21-22). // Юпка – верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного
СКАЧАТЬ
