Енеїда. Іван Котляревський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Енеїда - Іван Котляревський страница 16

Название: Енеїда

Автор: Іван Котляревський

Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ поклони бити став,

      Щоб із блакитного Феб неба

      Йому всю ласку показав.

      Сівіллу тут замордовало,

      І очі на лоб позганяло,

      І дибом волос став сідий;

      Клубком із рота піна билась;

      Сама ж вся корчилась, кривилась,

      Мов дух вселився в неї злий.

      19. Тряслась, кректала, побивалась,

      Як бубен, синя стала вся;

      Упавши на землю, качалась,

      У барлозі мов порося.

      І чим Еней молився більше,

      То все було Сівіллі гірше;

      А послі, як перемоливсь,

      З Сівілли тілько піт котився;

      Еней же на неї дивився,

      Дрижав од страху і трусивсь.

      20. Сівілла трохи очуняла,

      Отерла піну на губах;

      І до Енея проворчала

      Приказ од Феба в сих словах:

      «Така богів олімпських рада,

      Що ти і вся твоя громада

      Не будете по смерть в Риму;

      Но що тебе там будуть знати,

      Твоє імення вихваляти;

      Но ти не радуйся сьому.

      21. Іще ти вип’єш добру повну,

      По всіх усюдах будеш ти;

      І долю гірку, невгомонну

      Готовсь свою не раз клясти.

      Юнона ще не вдовольнилась,

      Її злоба щоб окошилась

      Хотя б на правнуках твоїх;

      Но послі будеш жить по-панськи,

      І люди всі твої троянські

      Забудуть всіх сих бід своїх».

      22. Еней похнюпивсь, дослухався,

      Сівілла що йому верзла,

      Стояв, за голову узявся,

      Не по йому ся річ була.

      «Трохи мене ти не морочиш,

      Не розчовпу, що ти пророчиш, –

      Еней Сівіллі говорив: –

      Диявол знає, хто з вас бреше,

      Трохи б мені було не легше,

      Якби я Феба не просив.

      23. Та вже що буде, те і буде,

      А буде те, що бог нам дасть;

      Не ангели – такії ж люди,

      Колись нам треба всім пропасть.

      До мене будь лиш ти ласкава,

      Услужлива і нелукава,

      Мене до батька поведи;

      Я проходився б ради скуки

      Побачити пекельні муки,

      Ану, на звізди погляди.

      24.[123] Не перший я, та й не послідній,

      Іду до пекла на поклон:

      Орфей який уже негідний,

      Та що ж йому зробив Плутон;

      А Геркулес як увалився,

      То так у пеклі розходився,

      Що всіх чортяк порозганяв.

      Ану! Черкнім – а для охоти

      Тобі я дам на дві охвоти…

      Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».

      25.[124]«Огнем, як бачу, ти іграєш, –

      Йому дала яга одвіт: –

      Ти пекла, бачу, ще не знаєш,

      Не мил тобі уже десь світ.

      Не люблять в пеклі жартовати,

      Повік тобі дадуться знати,

      От тілько ніс туди посунь;

      Тобі там буде не до чмиги,

      Як піднесуть із оцтом фиги,

      То зараз вхопить тебе лунь.

      26.[125] Коли ж сю маєш ти охоту

      У батька в пеклі побувать,

      Мені дай зараз за роботу,

      То я приймуся мусовать,

      Як нам до пекла довалитись

      І СКАЧАТЬ

<p>123</p>

Орфей – знаменитий співець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, Орфей спустився у підземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спів і гра на арфі так зачарували владик підземного царства, що вони дозволили Еврідіці повернутися до живих, з тією одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся і втратив Еврідіку навіки. // Геркулес, Геракл – в античній міфології улюблений народний герой. Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них – виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, «всіх чортяк порозганяв» і визволив звідти козаків-запорожців. Легенда про Марка Пекельного, – український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання «Про збурення пекла», – у другій половині XVII ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. – К., 1983. – С. 185-192). // Охвота – старовинний верхній жіночий одяг.

<p>124</p>

Тобі там буде не до чмиги – тут у значенні: буде погано, скрутно. // До шмиги – до речі, доладу, гаразд. Чмига, шмига – рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині. // Як піднесуть із отцом фиги – тобто завдадуть великої неприємності, залишать у дурнях. Фіга – плід фігового дерева, інжир. Дорогі, привозні ласощі; сушені фіги – один з предметів чумацького промислу до Криму. // Лунь – хижий птах родини яструбових, зараз зустрічається рідко, хоч водиться на Україні майже повсюдно. Нар.: «Щоб тебе лунь вхопила!» (Номис. – С. 73).

<p>125</p>

Мені дай зараз за роботу – Сівілла уже вдруге нагадує про плату (вперше: «…і мені що перекинь» – III, 17), заздалегідь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, і та, ніскільки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потім веде до пекла. Плату вона одержить уже після повернення з пекла. // Мусовать – міркувати, зважувати.