Бурлака. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

      2-й чоловік.

      3-й чоловік.

      4-й чоловік.

      Опанас – бурлака.

      Олекса – молодий парубок, його племенник.

      Галя – Олексина молода.

      Олена – сестра Олекси.

      Пріська – жінка Петрова.

      Гершко – жид.

      Поштар.

      Громадяне, десятники, парубки і дівчата.

      ДІЯ ПЕРША

      Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

      ЯВА І

      Старшина. Хто ж то базіка?

      Гершко. Первий – Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатить недоїмку, – я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! і так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.

      Старшина. Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

      Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.

      Старшина. То-то. (Сміється.) Ти не робій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

      Писар. Тут статистіка зовсім голову заморочила.

      Старшина. Покиньте, пощитаємо свої діла.

      Писар. То їсть, хоч пропади: одно – статистіка, а другое – скопленіє большое отписки.

      Старшина. Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

      Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розі; писки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних утрьох рублів-мірка жита або ячменю. Записали?

      Писар. Записав.

      Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

      Старшина. Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

      Писар. А скілько ж ячменю і пшениці принесли?

      Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

      Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!

      Гершко. Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.

      Старшина. Ай справді.

      Писар. Ну, а статистіка? Лежатиме?

      Гершко. Полеже, хіба так її зараз і схопиш?

      Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

      Старшина. Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на бо нічого не тямлять!

      Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

      Старшина. Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

      Гершко (сміючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли він страшний.

      Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип'єш.

      Виходять.

      ЯВА ІІ

      Старшина (один). Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? і усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну, як начальство довідається, що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, СКАЧАТЬ