Сонячний промінь. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ затоптаних життям людей. Цю любов він переносив потім на всіх убогих та знесилених, спрацьованих та отягчених. Це був несвідомий поки йому самому демократизм. Не дивно ж, що як до його душі озвався демократизм високим поетичним словом, – ці несвідомі почування мусили статися самосвідомістю. А як Марко прочитав:

      І день іде, і ніч іде,

      І, голову схопивши в руки,

      Дивуєшся, чому не йде

      Апостол правди і науки[1]

      він забув, що це писано простацькою балачкою. Кілька книжок з історії вкраїнської доробили Шевченкове діло: Марко Кравченко зрозумів, хто він і якої просвіти мусить бажати тому темному народові, про який думав…

      Важко було жити Маркові після батькової смерті. У його зосталася поганенька батькова хатина, – та й тільки ж. Тоді-то почав він жити приватними лекціями та живе їми й досі. Того й тепер їде до пана Городинського. Двадцять рублів на місяць, кватира, харч – чи щодня ж трапляється таке? Марко Кравченко бун радий, що так добре склалося. Він виїхав учора вранці, попрощавшися з своїм другом, товаришем-студентом Семеном Лісовським – у місті він з ним і жив укупі, – і оце тепер незабаром уже й приїде до панства.

      – А он і Рашківка! – промовив візника, показуючи батогом.

      Марко глянув і побачив поблизу вже слободу в балці. Похитуючись по скелястій поритій дорозі, фаетон з'їхав у ту балку і швидко пробіг невеличку слобідку, що, як і всі степові села, була вбога на дерева, а багата на глину та на камінь. На край слободи, у великому саду, вздрів Марко панський будинок. Коні швидко підбігли до рундука. Мapкo вискочив з фаетона і зараз же побачив невисоку та огрядну панську постать у літній жовтенькій одежі та в солом'яному брилі. Пан той стояв трохи набік од рундка, спиною до Марка, і з кимсь розмовляв. Почувши гуркіт, озирнувся, і Марко пізнав самого пана Городинського. У його було смугляве чепурне обличчя з довгими бакенбардами, чорними, аж блискучими, з ситим, чисто виголеним підборіддям проміж ними; карі очі швидкі й блискучі – дарма, що панові було більш як п'ятдесят років; тільки чепурно зформована голова була трохи лиса. Він моторно пішов до Марка.

      – Просимо! Просимо! Дуже радий! – промовив до його, стискаючи рук.

      І він повів був його на рундук. Але глянувши на Маркове обличчя та й на одежу, зупинивсь.

      – Одначе! Ви відразу добре познайомилися з нашим пилом. Коли так, то думаю, що вам більше тепер хочеться піти в свою хату. Григорій! – гукнув він на слугу. – Проведи їх до старого будинку! – І додав Маркові: – Як приберетесь, просимо до обіду!

      Виголений слуга взяв з фаетона легенький Марків кошик, трохи скоса на його глянувши, і повів молодого вчителя через двір у невеличкий старий будиночок. У йому ніхто не жив, хіба гості іноді ночували. І оце там виготувано світлицю Маркові.

      Ледве вмивсь і передягсь Марко, – почув, що коло будинку задзвонено в невеличкий дзвін.

      Що то? – спитавсь він у хлопця, що приносив СКАЧАТЬ