Людина і зброя. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

      – Я не перебірливий, – каже Штепа, а Степура пояснює:

      – Ото бачили в «Тихому Доні», де козаки з дерев'яними гвинтівками пробігають через сцену? То ж і він там біг у лампасах. Лампаси, бутафорна гвинтівка, оскаженілість на обличчі – роль хоч куди!

      – Тепер ось і вам доведеться бігати, тільки вже не з дерев'яними, – каже Штепа, і вивернуті губи його все посміхаються. – Чи, може, вас забракували?

      По обличчю Колосовського одразу майнула хмурість.

      – З чого це ти береш?

      – Та дивлюсь, що такі раді йдете… Чого, думаю, радіють?

      – Тобі цього не зрозуміти, Штепонько, – промовив Дробаха, і його вилицювате, землистого кольору обличчя стало серйозним.

      – Чому не зрозуміти?

      – А тому, – Дробаха злегка смикнув Штепу за кінець галстука, – що ти єси бевзь, альбо ж телепень…

      – Стультус по-латині, – додав Духнович, рушаючи до трамвая, що саме наближавсь до зупинки.

      Трамвай був переповнений людьми. Скочивши на приступку, Духнович уже з дверей помахав друзям рукою:

      – Ауфвідерзейн!

      Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений.

      – То наш, наш, – посміхнувшись, заспокоїв двірника Дробаха.

      – З цим тепер треба обережніше, – попередив Штепа і, одвернувшись від двірника, продовжував стишеним голосом: – Справжня шпигуноманія по місту. В кожному вбачають диверсанта. Кажуть, на ринку баби кошиками навіть міліціонера побили, думали, німець перевдягнений… Він накликав на себе підозру, знаєте, чим? Своєю надмірною чемністю…

      – Штепо, не поширюй пліток, – пристрожив Дробаха навмисно голосно, щоб налякати Штепу. – Іди вже, випробовуй долю.

      – Та й піду. Дівчата, ви ж теж?

      – Ми дорогу знаємо, – холодно кинула йому Таня. Дівчатам теж на факультет, туди, куди й Штепі, – на Раднаркомівську. Але, щоб не йти разом з ним, вони демонстративно переходять на другий бік вулиці і йдуть окремо.